Образ Тетяни Ларіній у романі А. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Уперше читач бачить Тетяну тоді, коли Онєгін з’являється на святкуванні її іменин. Вона – старша із двох сестер Ларіних. Сестри є протилежністю у всім. Одна – гарна, нерозумна білявка, інша – чорнява й романтична дівчина. Навіть її ім’я простонародне. Вона “…та, котра смутна И мовчазна, як Світлана”. У той час як її сестра Ольга весела, грає з подружками. Євгеній відзначає:

* “У рисах в Ольги життя немає.

* Точнісінько у Вандиковой Мадоне”

Тетяна самотня, любить сидіти сама біля вікна, неї захоплює – не вишивання, як інших дівчин, а романтичные історії про любов Ричардсона й Руссо, сонник Мартина Задеки. Пушкіна підкреслював близькість Тетяни до народу не тільки її простонародним ім’ям, але і її смаками. Тетяна разом із двірськими дівчинами ворожить, прислухається до оповідань марновірної няньки, таємно вичитує із сонника зміст своїх снів… Проста й гарна дівчина, із чистим серцем і допитливим розумом, вона шукає свого романтичного героя й знаходить його в Онєгіні. Чому вона не закохалася в Ленского? Він як і Тетяна – романтичний герой, мандрівник, студент Гетингенского університету. Людські пересуди відразу “повінчали” Тетяну і Євгенія, проте, цього могло не відбутися. Пушкіна визначає ця мить так:

* И в серце дума заронилась;

* Пора прийшла, вона закохалася

Отже, чому саме Євгеній стає її

обранцем? Тут Пушкін говорить просто:

* Давно серцеве томленье

* Тіснило їй младую груди;

* Душу чекала… кого-небудь

Отже, Євгеній – поки що “хтось” для Тетяни. Вона закохується лише в образ, у свою мрію, що, зрештою, придбала якісь певні риси. Онєгін для неї – втілення одухотворених героїв “коханця Юліи Вольмара”, Малека-Аделя, Линара, Вертера й Грандисона:

* “Усе для мрійниці ніжної

* У єдиний образ облеклись,

* В одному Онєгіні злилися…”

Сама Тетяна, “подібно Юліи, Дельфіні”, закохана, що не вміла висловити своєї думки росіянці, просто переписує текст любовного листа із французького роману й відсилає його Онєгіну як свій. Для Онєгіна, світського лева, раптова закоханість сільської дівчинки – лише неприємний випадок, він відповідає їй, як і повинен відповісти дорослий чоловік дівчині-підліткові (навіть досить чемно!): “Я не створений для шлюбу”. Він намагається не скривдити її душу, і однаково перше дівоче почуття вона відкинута. Проходить кілька років – і Онєгін знову зустрічає Тетяну – тепер чарівну світську даму, дружину бойового генерала. Онєгін зачарований: уперше він серйозно закоханий… Як і коли дика романтична дівчинка перетворилася в господарку, що блищить, столичних балів? Сама несподівана нещасна любов відкриває для Тетяни-Дівчинки мир дорослих почуттів. Вона читає багато книжок з бібліотеки садиби Онєгіних, завдяки яким дівчині відкривається внутрішній мир закоханого:

* “И починає потроху

* Моя Тетяна розуміти

* Тепер ясніше – слава богові –

* Того, по ккому вона зітхати

* Засуджена судьбою владної:

* Дивак сумний і небезпечний”

Пізніше, приїхавши в Москву, вона навчиться виїжджати в мир, поводитися в суспільстві… Зміцніє й виросте її душу, вона стане прикрасою й господаркою віталень, на рівні буде розмовляти зі світськими левицями (наприклад, з Ніною Вронской, “Клеопатрою Неви”). Але приобретя світського досвіду, Тетяни однаково залишиться тією дикою й романтичною дівчинкою, що вміє любити, дворянське суспільство навчило її вишуканим манерам, смаку в одязі. Але сама головне – здатність до чистого людського почуття. Відповідь Тетяни Онєгіну ну на його почуття звучить, начебто помста – гіркий докір за те, що він не побачив і не оцінив сили її почуттів:

* Урок ваш вислухала я?

* Сьогодні черга моя.

* “Онєгін, я тоді моложе,

* Я краще, здається, була,

* И я любила вас; і що ж?

* Що в серце вашім я знайшла?”

“Тоді – не чи правда? – у пустелі, Удалині від суєтної поголоски, Я вам не подобалася…” – говорить Тетяна. “Мене переслідуєте ви? Навіщо у вас я на прикметі? Не тому ль, що у вищому світлі Тепер бути я повинна; Що я багата й знатна…”. Тетяна дорікає його любов: “Як з вашим серцем і розумом Бути почуття дрібного рабом?” Але й зараз вона його поважає, і навіть любить: “А щастя вилилося так близько…” Пушкін уже майже штовхає Тетяну назустріч своєму героєві-ловеласові, і розуміє: ні, Тетяна не для Онєгіних! її чиста й гарна душа не створена для одноденної любові, вона сильна й цільна, їй потрібно або все – або нічого. Її простонародне християнське виховання не дозволяє Тетяні зробити гріх навіть для коханої людини. Тому її вибір такої: “Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна”

Пушкінська Тетяна – чудовий приклад високої любові, такий, котра приносить себе в жертву – заради того, щоб не зрадити, не принизити це прекрасне почуття. Якби Тетяна не відмовила Онєгіну, їхня любов перетворилася б у схоже на багато історій. Разом з тим її відмова підняла цю історію на рівень світової літератури. Пушкіна любить свою Тетяну, він піднесений її жвавістю, тямущістю – і дівочим, і жіночим. Тетяна – втілення пушкінського ідеалу жінки. А досяжний цей ідеал, чи ні, – кожна жінка повинна відповісти на це питання хоча б раз вжизни.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Образ Тетяни Ларіній у романі А. Пушкіна “Євгеній Онєгін”