“Образ страждаючого егоїста” у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Тим більшим ворогом самому

Собі стаєш.

М. Эбнер-Эшенбах

Нудьга – наш найбільший ворог

Вольтер

У тлумачному словнику С. И. Ожегова ми знайдемо таке тлумачення слова “егоїзм”: “Себелюбність, перевага особистих інтересів інтересам інших, інтересам суспільних”. З першого погляду ми цілком можемо прийняти пушкінського героя за егоїста: його не цікавить думку навколишніх, із-за нього гине на дуелі Володимир Ленский, зіпсоване життя Тетяни Ларіній. Людям, які перебувають поруч із ним, Онєгін приносить лише нещастя. Але це лише зовнішня оболонка героя. Не випадково Бєлінський, розповідаючи про образ Онєгіна у своїх працях, підбирає до слова “егоїст” епітет “страждаючий”. Від чого ж страждає Онєгін? Якщо уважно придивитися до цього героя, то можна зрозуміти, що в глибині душі він здатний почувати й переживати. Онєгін не може забути Тетяну, незважаючи на тривалу розлуку. Він глибоко переживає загибель друга, убивство, доконане їм же самим, і відправляється в подорож, тікаючи від страждань.

Якщо ж ми простежимо шлях героя протягом усього роману, то зможемо пояснити, чому Онєгін став “страждаючим егоїстом”.

Герой Пушкіна народився й виріс у Петербурзі. З дитинства його оточувала розкіш. Виховання Онєгіна, по моді того часу, було доручено французові-гувернерові. Як правило, такі люди не блищали розумом,

і тому знання Онєгіна були досить поверхневі. Але цього було досить для того, щоб у суспільстві його вважали людиною утвореним. Євгеній захоплювався політекономією, читав праці відомого англійського вченого Адама Смита, але не міг застосувати свої знання на практиці:

Батько зрозуміти його не міг,

И землі віддавав у стан.

Література й мистецтво не торкають серце молодого дворянина, і над цим автор іронізує:

Не міг він ямба від хорея,

Як ми не билися, відрізнити.

У театрі йому нудно, зірка балету того часу Істоміна не викликає замилування:

… Відвернув і позіхнув,

И мовила: всіх пора на зміну,

Балети довго я терпів,

Але й Дидло мені набрид.

У Петербурзі Онєгін веде дозвільне життя: з ранку й до наступного ранку відвідує ресторани, бали, театри. Але він і сам страждає від порожнього времяпровождения. Щоб різноманітити життя, вигнати нудьгу, він намагається писати, але “нічого не вийшло з пера його”, читає багато книг, але й це йому нецікаво. Тоді Онєгін їде в Село й починає там прогресивні перетворення, але й сільське життя незабаром набридає. “Бездіяльність і вульгарність життя душать його, він навіть не знає, що йому треба, що йому хочеться…” – так пише про нього Бєлінський. Це доля не однієї людини, це доля цілого покоління початку XIX століття. І все-таки порожнеча й вульгарність навколишнього світу до кінця не вбили в Онєгіні почуття. Ми бачимо, що й він здатний любити. Не випадково із сестер Ларіних він віддав перевагу не порожній красуні Ольгу, а її сестру Тетяну, здатну глибоко почувати й переживати. Такі вітряні дівчини, як Ольга, набридли йому в Петербурзі:

У красунь він вуж не закохувався,

А волочився як-небудь;

Відмовлять – миттю погоджувався,

Змінять – рад був відпочити.

Онєгін зумів розглянути в Тетяні її внутрішню красу, богатый духовний мир. І його відверте визнання Тетяні показує, що він боїться шлюбу через те, що не хоче зробити її нещасної:

Повірте (совість у тім порукою),

Шлюб нам буде борошном.

Я, скільки не любив би вас,

Привыкнув, розлюблю негайно.

Онєгін одночасно й любить Тетяну, і тікає від свого почуття, оскільки шлюб для нього – це занадто серйозно, він ще не готовий до такого кроку. Своєю відмовою Євгеній розбила серце Тетяни, змусивши її страждати все життя. Вона виходить заміж за важливого генерала, стає важливою світською дамою, але в душі вона все та ж провінційна дворяночка, і її почуття до Онєгіна не згасло. Але страждає не тільки Тетяна. Найбільше страждає сам герой. І ми бачимо, як вихлюпуються назовні його почуття в любовному листі, скільки страсті й переживання в них!

Але Тетяна вихована в селі, її погляди на сім’ю патріархальні. Чоловік – це святе, на все життя. Вона повзрослела, стала більше розумної. Тетяна продовжує любити Онєгіна, але виховання й думка світла не дозволяють їй зробити необдуманий учинок: кинути чоловіка й виїхати разом з Онєгіним. Тепер вона більше прислухається до голосу розуму, чим до свого серця. І тому наприкінці роману наш герой залишається один, відкинутий і світлом, і друзями, і улюбленої.

Підбиваючи підсумок вищесказаному, можна зробити висновок: чому Бєлінський назвав Онєгіна “страждаючим егоїстом”. Душу цього пушкінського героя начебто складається із двох частин: зовнішньої й внутрішньої оболонки. Зовні це холодна, розважлива людина, не здатний любити, співпереживати, радуватися життю. А усередині Онєгін тонкий романтик, здатний почувати навколишній його мир. Драма цього героя полягає в тім, що він підмінив реальні людські почуття, любов, віру холодним цинічним розрахунком. Але людина не може прожити життя, не роблячи помилок. Не можна прорахувати кожний свій крок і прислухатися тільки до голосу розуму, необхідно почувати й переживати. тому мені щиро жаль пушкінського героя. Адже якби він послухав своє серце, розтопив холодний лід, змусив горіти, то тоді, можливо, у роману був би інший кінець. А егоїзм Онєгіна – це не стільки його вина, скільки його лихо, і саме тому він страждає

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
“Образ страждаючого егоїста” у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”