Образ Росії в циклі оповідань Тургенєва “Записки мисливця”
У “Записках мисливця” Тургенєв вперше вийшов до єдиного образу Росії, увінчували який російська природа. У ставленні до нього, до його внутрішньої гармонії буде відтепер оцінюватися у письменника життєздатність кращих його героїв. У цьому сенсі без “Записок мисливця” не було б і тургеневского роману, в тому числі “Батьків і дітей”. Російська тема є постійним предметом суперечок між Базаровим і Павлом Петровичем, предметом гострого соціального конфлікту двох громадських сил епохи 1860-х рр.. Але ця тема живе в романі ще й незалежно
Вже по дорозі в Мар’їно перед очима молодих петербурзьких прогресистів Базарова і Аркадія відкрилася картина розореної Росії, за якою “вставав білий привид безвідрадною, нескінченної зими з її хуртовинами, морозами та снігами…”. Потім не без тонкої іронії Тургенєв передавав ліберальні роздуми Аркадія: “Ні, – подумав Аркадій, – небагатий край цей, не вражає він ні насититься, ні працьовитістю; не можна, не можна йому так залишитися, перетворення необхідні…”.
Образ лісу символізує в романі ще не освоєні раціоналістом Базаровим демократичні сили російської національної життя та історії (згадаємо у цьому зв’язку розмову Базарова з мужиком), злиті, як завжди у Тургенєва, зі світом природи. Конфлікт роману не вичерпується зіткненням і драматичної боротьбою між двома поколіннями людей (дворянами і різночинцями), двома формами ідеологій, хоча на рівні цього конфлікту “Батьки і діти”, звичайно, перш за все вивчаються. Вже з перших розділів роману виникає і розвивається в підтексті інша конфліктна ситуація, більш широка і універсальна: батьки і діти перед обличчям руху російської природи та історії. Драматичний елемент ускладнений в “Батьків і дітей” началами епічними. Гармонія художнього цілого тримається тут на тургенєвської концепції російської національної життя з її величною простотою і неквапливістю, з її рівним плином, згладжуючим у своєму віковому руслі всі бундючні перешкоди, всі загрозливі рівному потоку відхилення і завихрення. Коли помер Базаров, батьком його, Василем Івановичем, опанував руйнівний порив несамовитості: “Я говорив, що я возропщу!” – Хрипко кричав він, з палаючим, перекошеним обличчям…
Така, за Тургенєвим, природна гармонія буття, з якою рано чи пізно стикається будь-яка людина і яка становить внутрішню суть народного, національного світовідчуття. І в епілозі роману російська тема виникає заново, явно перегукуючись з пейзажем початкових сторінок, але звучить вона тепер по-пушкінський, широко й умиротворено: “Є невелика сільський цвинтар в одному з віддалених куточків Росії. Як майже всі наші кладовища, воно являє вигляд сумний: навколишні його канави давно заросли; сірі дерев’яні хрести похилились і гниють під своїми колись фарбованими дахами; кам’яні плити всі зрушені, наче хто їх підштовхує знизу; два-три обскуб деревця ледь дають мізерну тінь; вівці безвозбранною бродять по могилах… Але між ними є одна, до якої не стосується осіб, яку не топче тварину: одні пташки сідають на неї і співають на зорі. Залізна огорожа її оточує; дві молоді ялинки посаджені по обох її кінцях: Євген Базаров похований у цій могилі…
Епічну масштабність “Записок мисливця”, особливу ія роль у русі російського мистецтва до епосу 1860-х рр.. відчувши ще Ромен Роллан. Після знайомства з “Записками…” він зробив у щоденнику за 1887 такий запис: “Схвильована, свіжа, блискуча любов до природи. Усі види лісів і птахів. Чудова галерея сучасних портретів. Це матеріал для тих душ, які Толстой кине в неосяжне, всесвітнє дію. Велика точність, ніколи не розсіюються, завжди зосереджена з великим умінням, з кожного розповіді міг би вийти цілий роман Толстого “. При всій удаваній парадоксальності, це судження має великий сенс. Р. Роллан точно відзначає своєрідність народної теми в “Записках мисливця”, особливо ясне французькому письменнику на тлі західноєвропейської традиції жанру “народного оповідання”. На відміну від сільських історій Ауербаха і Жорж Санд народна тема в “Записках мисливця” позбавлена будь-яких відтінків екзотики, вона не відокремлена від долі нації, від “сил і стихій” національного життя. Своєрідність книги Тургенєва мимоволі визнають навіть ті зарубіжні дослідники, які найбільш ревно відстоюють її залежність від пастці європейської літературної традиції. Помічають, наприклад, що описи природи у Тургенєва з його пристрастю до тонкого штриха, до точної деталі нагадують зображення природи Жорж Санд.
Прагнення великого письменника Росії до епічного охопленням буття, бажання зрозуміти загальні закони, за якими складається і живе російська дійсність, призводило до того, що народна селянська тема не виділилася у нього в тему особливу і “спеціальну”. М. П. Алексєєв показав, що в полі зору російських письменників виявлялися іноді в цьому зв’язку традиції низова західноєвропейської белетристики. Такі, наприклад, популярні мисливські цикли в англійській літературі, де автор оповідає про прийоми полювання і про зустрічі з людьми гучної “заміської Англії”. У цих начерках і сценах все перемішане, марно шукати в них художню логіку, художню зв’язок. Але російського письменника традиція таких невибагливих “записок” могла підкупити, мабуть, широтою і різноманіттям охоплення дійсності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)