Образ “нової” жінки у повісті О. Кобилянської “Царівна”


У застосуванні контрасту О. Кобилянська не йде шляхом найменшого опору, а намагається однаково чітко висвітлити обидві сторони. Внаслідок цього люди, що оточують Наталку, не зливаються в сіру одноманітну масу. Образ кожного з сім’ї Івановичів, Лордена та інших має своє значення насамперед, для розв’язання однієї з важливих проблем твору – показати те середовище, з якого хоче вирватися головна героїня. Найповніше воно уособлюється в образі Пав-линки, котра допікає небогу на кожному кроці, бо вона – “зайвий рот у сім’ї”. Від Павлинчиного практицизму недалеко до справжнього хижацтва. Чого варті її міркування про доцільність вийти заміж за старого деспота Лордена “Він має гарну платню, Наталочко, а дитина, малий, слабий хробачок, має осібний маєток по матері. Коли би вмерло – чую, що дуже мізерне, – то маєток припав би на батька, бо у матері, окрім старих родичів, не було ніяких ні братів, ні сестер. Ну, а він, звісно, не взяв би маєтку до гробу.
Обивательському світові по-справжньому протистоїть активна, вольова і духовна багата Наталка Верковичівна. Героїня твору, який певною мірою є автобіографічним, стає на шлях боротьби з оточенням, буденщиною і найголовніше, – з самою собою. Вона виходить переможницею тому, що вона справжня “царівна” своєї долі, свого життя. О. Кобилянська, і її “Царівна” обидві є, по-перше, ніцшеанками,


по-друге, феміністками, по-третє, патріотками.
Щоб досягти абсолютної свободи і стати “надлюдиною”, для якої “бог помер”, героїня йде на розрив із оточенням, тому що вірить у своє високе призначення, вважає, що вона “інша”, не така, як “товпа”. Вона прагне звільнитися від стереотипів, душа її бажає інших стосунків з людьми, зокрема, з чоловіками, і тому ідеї рівноправності між статями знаходять в її душі щирий відгук, це було те, до чого вона сама вже підсвідомо наблизилася.
Образ Наталки в повісті “Царівна” – це “новітній тип мислячої жінки”, за визначенням самої О. Кобилянської. У цьому образі письменниця втілила свою програму жіночого руху, його провідну ідею – досягнути самостійності, суспільної незалежності шляхом праці і освіти. У цьому образі письменниця виділяє дві основні риси – почуття обов’язку перед народом та пристрасне прагнення до світла, добра, свободи, романтичне поривання до ідеалів майбутнього.
Таким чином, героїня приходить до усвідомлення свого місця у світі, вона бажає активного життя, боротьби. І тоді життя приготувало для неї випробування. Молодий чоловік, який був не лише коханим, але й однодумцем, перестає “бути героєм”, стає на слизький шлях промотування чесних грошей, перетворюється на “буденного чоловіка”.
Наталка діє як справжня феміністка – вона не може бути поруч із чоловіком, що втратив її повагу. Напроти, те, що він – молодий, гарний, сильний і коханий, не допомагає. Він “не герой”, навіть “не рівня” їй, він набагато тепер нижчий, слабший, ніж вона.
Правда, сильною її вважають лише у бажанні вирватись із залежності від родичів, стати самостійною людиною. Отже, Наталка хоче вирватися з міщанської залежності. Характер героїні, її внутрішній світ формується поступово, в складних обставинах життя. Виховувалася вона в типовому, егоїстичному середовищі, яке прагнуло нівелювати її як особистість. Всебічно розкриваючи еволюцію цього характеру, письменниця переносить основну увагу на ту обстановку, яка породжує в дівчині глибоке незадоволення існуючим життям, а потім приводить її до протесту. Від Івановичів, у яких вимушена жити, вона, сирота, “накинена чужениця” і яка зазнає приниження, докорів та глузування, дівчина хоче вирватись. “Правда? Справедливість? їх нема! Нема для того, хто приневолений приймати їх з другої руки…” – так характеризує своє становище дівчина.
Наталка прагне знайти відповідь на питання, що цікавлять її. Найперше її бажання – мати можливість читати: “…вона… не просила більше, як лише того, щоби в вільних хвилях і по домашній праці могла читати”. У душі Наталки повно мрій, образів і барв, вона чує “…в собі проблиск якоїсь сили”, таланту, тягнеться до багатобарвного життя. Але де, як застосувати свої сили, Наталка не знає, їй ні з ким порадитись, бо її оточують двоногі гієни”. Така самотність породжує глибокий сум і розпач у героїні. “Світе широкий! Який ти для мене, молодої, недоступний, яким муром обведений!”. У подібні хвилини вона каже, що вже “ліпше смерть”, ніж таке життя, “опутане неміччю і брудом”. Та сум і відчай минають, знову починаються роздуми, шукання відповідей, виходу. Наталка пристрасно любить життя, вірить у людей, у добро, прогрес. Тому вона не дає затоптати себе “грубій, тупій, бездушній силі” і не впадає в пітьму, бо пізнала “світло правди”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ “нової” жінки у повісті О. Кобилянської “Царівна”

Categories: Твори з літератури

Links