Образ музи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”


А. С. Пушкін згадує: “У ті дні, коли в садах Ліцею я безтурботно розцвітав… навесні при кличах лебединих… бути муза стала мені”. Уперше з’явившись авторові в отроцтві, муза чудесним образом перетворила його життя, додала їй високий зміст, наповненість поетичними одкровеннями:

Моя студентська келія

Раптом озарилась: муза в ній

Відкрила бенкет младых витівок,

Оспівала дитячі веселощі,

И славу нашої старовини,

И серця трепетні сни.

Пушкін визначає джерело поетичного натхнення, життєві цінності свого отроцтва, що стали предметом творчості: дитячі ігри, забави, хлоп’ячі мріяння, гордість вітчизняною історією. І з гордістю й подякою згадує перші визнання своїх поетичних досвідів, перший вихід у світло своєї музи, її привітну, доброзичливу зустріч із російським суспільством:

И світло її з посмішкою зустрів;

Успіх нас перший окрилив;

Старий Державін нас помітив

И, у труну сходячи, благословив.

Замолоду поет “з толпою почуття розділяючи… музу жваву привів на шум бенкетів і буйних суперечок…”, джерелом його поезії стають дружні компанії, радість спілкування із цікавими співрозмовниками за бенкет-шеским столом, безтурботні веселощі, властиве віку. Пушкіна відплачує належне втіхам молодості: любові, вину, максималістським спорам про сенс життя, майбутньому країни. І муза “як вакханочка


гралася”, розділяючи юнацькі захвати поета і його друзів, оспівуючи радість дорослішання, безпосередності й всіх юнацьких шаленостей.

…І молодь минулих днів

За нею буйно волочилася,

А я пишався меж друзів

Подругою вітряною моєї.

Але життя поета круто змінила свій стрімкий хід: розкріпачені, грайливі й вільнолюбні вірші Пушкіна викликали різко негативну реакцію царського оточення, і поет був засланий. З юнацькими забавами було вимушено покінчене, та й поет швидко взрослел, ріс духовно, і гарячі, але марні нескінченні суперечки, невтримні безтурботні веселощі вже не могли задовольняти Пушкіна. Він відправився на південь, а вірна подруга відправилася слідом за ним і “тішила шлях німий чарівництвом таємного оповідання”. Вона розділяла з поетом самітність, захвати від споглядання прекрасної південної природи. Які упоительные, чарівні рядки присвячені наповненими таємничими заходами й звуками літнім кавказьким ночам:

Як часта по скелях Кавказу

Вона Ленорой, при місяці,

Із мною скакала на коні!

Як часто по брегам Тавриди

Вона мене в імлі нічний

Водила слухати шум морський,

Немолчный шепіт Нереїди,

Глибокий, вічний хор валів,

Хвалебний гімн батькові мирів.

Незважаючи на посилання, настрій поета пофарбовано лише легким серпанком сумуй через відірваність від літературного кола, поетичної німоти, але захоплено романтичне сприйняття навколишнього світу дозволяє йому випробовувати радість спілкування із природою.

Муза, “забувши столиці далекої й блиск і шумні бенкети”, треба за поетом “у глухомані Молдавії сумної”. Так відбувається остаточне прощання поета з юнацькою романтикою, наповненої ентузіазмом, бурхливим проявом почуттів, ідеалізацією дійсності, пристрастю до яскравих образів, шуму й блиску життя, мріями про прекрасне Майбутнє в колі волелюбного ліцейського братерства. Погляд поета на життя став пристальнее, спокійніше, глибше, ідеали змінилися: головними людськими цінностями стали внутрішня зосередженість, натхненність, щиросердечне багатство.

Очутившись у глибині Росії, на Псковщине, Пушкін описує останнє перевтілення музи:

Раптом змінилося всі навкруги,

И от вона в саду моєму

З’явилася панянкою повітової, Із сумної думою в очах,

Із французької книжкою в руках.

Безсумнівна подібність музи з головною героїнею Тетяною Ларіній. “Подруга вітряна” помітно перетворив: свідок і натхненниця юнацьких забав, бенкетів, невтримних веселощів стали звичайною російською дівчиною – смутної, мрійливої, зануреної в мир книжкових переживань, що тонко почуває, зосередженої на внутрішніх рухах душі. Юність закінчилася. Романтичні примари розсіялися.

Поетові стояло пізнавати життя у всій складності. Останній образ музи гранично реалістичний, це втілення ідеалу поета, але не надумане, а взяте з російської дійсності в кращих її проявах. Натхненниця Творчості Пушкіна спокійно споглядає аристократичні збори, відплачуючи належне добірності вбрань, смаку й бездоганному поводженню кращих представників дворянства:

Їй подобається порядок стрункий

Олігархічних бесід,

И холод гордості спокійної,

И ця суміш чинів і років.

Муза поета змінюється разом з ним, всього її перетворення – це етапи життєвого шляху Пушкіна, стадії духовної й творчої еволюції. У періоди змушеної самітності, самітництва в Михайлівськім, у Болдіно Пушкін випробовував незвичайний підйом творчих сил. Муза відвідувала поета, коли він найбільше потребував емоційної підтримки, у суспільстві духовно близької особистості, і самітність перетворювалася в насичене життя:

Пройшла любов, з’явилася муза,

И прояснився темний розум.

Вільний, знову шукаю сполучника

Чарівних звуків, почуттів і дум;

Пишу, і серце не тужить…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ музи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links