Образ матері в сучасній поезії А. Малишко, Б. Олійника, В. Симоненко

Тема материнства – одна із самих популярних в українській літературі. До величної оди, проспіваної матері Тарасом Шевченко, з роками прилучалися нові й нові голоси. Ні, імовірно, жодного українського письменника, який би не згадав із вдячністю рідну неньку. Адже мати – це першооснова життя. Саме цю думку відстоював у своїй поезії Андрій Малишко. Корінь глибокої символістики образа матері в поезії Малишко йдуть у дитинство. Тому що в дитинстві будуються перші й найміцніші основи любові, духу, характеру поета

У своїй “Автобіографії” він, зокрема, згадував, що материнські пісні запам’яталися в його пам’яті на все життя. Тільки одне в них не задовольняло хлопчика: сумні кінцівки. Не могло його чуйне серце миритися із трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон ока клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбитий козак – поранений, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додому. Таким був початок поетичної Творчості. Із синівського почуття вдячності народилася теперішня перлина української лірики – “Пісня про рушнике”. У вірші образ матері втілює споконвічну філософію життя:

Рідна мама моя, ти ночей не доспала, И водила мене в поля на край села, И в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, И рушник вишитий на щастя далася

З особливою ніжністю пише про рідну матір Борис Олійник. Вічною

зіркою, сивою ластівкою, сивим сонечком була для сина мати й такий залишилася вона після непоправної втрати (“Мама, вечір догорів”). Зворушливо поет оспівував мамине безсмертя, світлу пам’ять про неї:

Там, де ти колись ішла, Тиха стежка зацвіла Житом-Долею Світанкової, Чудом-казкою Юним соняшником

Цикл поем “Сиве сонце моє” присвячений пам’яті матері, і по визначенню літературознавців є теперішнім художнім досягненням Бориса Олійника. Складається з дев’яти поем, написаних різними віршованими розмірами, у щораз різною психологічною й художньою тональністю, цикл несе в собі й сповідь сина перед пам’яттю матері, і преклоніння перед її чесним трудовим життям, і роздуму про призначення людини на землі. Художня сила віршів про матір визначається не тільки правдивим відтворенням людських почуттів, незвичайною емоційністю, джерельною чистотою слова. Як це властивийо Олійникові у віршах трагічного звучання, він охоплює широкі обрії людського життя з його морально-духовним досвідом і з усією пам’яттю душі. Щирими почуттями до матері пронизаний вірш “Лебеді материнства” Василя Симоненко. Експозиційні рядки вірша нагадують казковий чудомир, динамічний, рухливий (недарма рядки починаються активними дієсловами – видніються, сиплють, заглядає, танцювали, лопотали, лоскотали). Око читача те охоплює всесвіт з його зоряним дощем (Сиплють ночі в лимани зірок сургуч), те виявляється в будинку, оповитому чарами лебединого танцю. Тональність миру нерідко драматична (тьму турбували криками півні – тут добре використаний сувора колористика, тривожна алітерація на “р”); домашній же мир заколисуючий, яскравий (рожевий, золотий), лагідний, тому що в ньому захищає дитя Материнське добре пещення. “Описова” частина створює тло, на якому розвертається монолог матері. Це потік слів внутрішніх – на це вказує специфічне граматичне оформлення монологу. Життєва дорога в материнському (і авторському) баченні йде немов між двома рядами понять: можливості вибору й вірності. Вибирати можна все – друзів, дружину, за духом брата, вибрати не можна тільки Батьківщину. Від маминих пісень учився поезії й Василь Стус. До рівня високої поезії піднімає вдячна синівська пам’ять всі нехитрі реалії дитячого років:

…батьком зроблений стіл, кривій на одну ніжку, а на столі – чотири руки, мамині й батька

Поет піднімає і освячує образ матері як уособлення чистоти й добра, що не віддає, дає віру й сили. У поезії Стуса перетинаються образи України й матері, перетинаються, щоб з’явитися в одному нерозривному логічному ланцюжку: “Вітчизна, Мати, Дружина…”.

Борис Олійник “Мати сіяла сон”

Мати сіяла сон Під моїм під вікном, А виріс соняшник И тепер: хоч буран, хоч бур’ян иль туман, А мені – сонячно. Мати віяла льон Під моїм під вікном, А зійшло полотно И тепер: хоч яри, хоч вітру крізь бури, А я йду все рівно. Мати сіяла сніг, Щоб він м’яко – до ніг, А виросло зілля И хоч січень січе, а мені за плечем Журавлі журавленят Мати сіяла хміль, Щоб дівчин отовсюду Я залучав, А вони, як на сміх, проходили всі Все-таки одна – зважилася Мати вибрала льон И вино вуж давно Хмільно так хмелится. И з-під крил журавлиних Мені під вікно Листопад стелиться Тільки кольорами своїм При моєму вікні Не обпа соняшник Я несу його в мир, Щоб не тільки мені, Щоб і вам – сонячно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Образ матері в сучасній поезії А. Малишко, Б. Олійника, В. Симоненко

Categories: Нові твори

Links