Образ матері в повісті В Распутіна “Останній строк”

Чарівний образ жінки-матері створив В. Распутін у повісті “Останній строк”. Ганна наділена щедрим серцем, умінням прощати образи, оточувати людей теплотою й турботою. В образі своєї героїні автор втілив свої таємні думки про велику духовну силу російської жінки, про величезну моральну значимість її природної ролі матері, здатною своєю любов’ю протистояти злу у світі.

В. Распутін малює у своєму добутку критичну ситуацію: умирає Ганна. Драматичні обставини дозволяють авторові розкрити ті моральні закони, по яких живе героїня. Простежуючи

разом з письменником долю старої жінки, вникаючи в її заповітні думки, ми розуміємо, що тільки кревна причетність до рідної землі, до праці на ній, до природи, до людей, до нескінченного ланцюга поколінь дає зміст людському існуванню. У противному випадку нам усім загрожує бездуховність. Симптоми цієї хвороби помітив В. Распутін в образах дітей Ганни, що втратили зв’язок з рідною землею. Всі вони зібралися в будинку вмираючої старої матері, щоб попрощатися з нею. Але їх займають, насамперед, власні турботи. Люся поспішає зшити собі ще при живій матері чорне плаття, щоб виглядати на похоронах належним
чином, Варвара відразу клянчить це не зшите ще плаття для своєї дочки. Сини Михайло й Ілля запасливо купують ящик горілки – “мати треба проводити як треба” – і починають пити заздалегідь. І емоції в них ненатуральні: Варвара, приїхавши й відкривши ворота, відразу заголосила: “Матінка ти моя-а-а!”. Люся “теж опустила сльозу”. Так автор показує, що духовний мир цих людей бідний, вони втратили вдячну пам’ять, стурбовані лише дріб’язковими справами, відірвалися від Природи (мати в повісті Распутіна – це і є Природа, що дає життя).

Автор замислюється, чому в такої матері виросли бездушні діти. Ганна згадує минуле, дитинство своїх синів і дочок. Згадує, коли народився первісток у Михайла, як він був щасливий. Споконвічно герої здатні були “чуйно й гостро дивуватися своєму існуванню”, тому, що оточує на кожному кроці, здатні зрозуміти свою участь в “нескінченному ланцюзі” людського існування: “щоб мир ніколи не біднів без людей і не старів без дітей”. Але погоня за сиюминутными благами затьмарила Михайлу, Варварі, Іллі й Люсе все світло й сенс життя. Їм ніколи, та й не хочеться задуматися, у них не розвинена здатність дивуватися буттю. Причина духовної й моральної бідноти, по Распутіну, полягає в тім, що люди втрачають зв’язок зі своїми коріннями. Тільки молодша дочка Таньгора зберегла вдячне почуття до матері, що подарувала їй життя.

Що ж за людина Ганна? Як вона ставиться до життя? Яке значення має цей образ? Життя Ганни було до країв заповнені турботами. Вона була й господаркою, і матір’ю, і годувальницею, і робітницею в попі й городі. Здавалося б, той^-те-ледве-те ніколи замислюватися, вона далека від “философий”, жила, як Жилося. Але вона катує себе питаннями, які далеко не всякий інтелектуал зміг би й зважився б поставити перед собою.

Вся її минуле життя нагадувало біг по колу, коли немає можливості зупинитися й осмислити що відбувається: “…їй ніколи быпо зітхнути й оглянутися по сторонах, затримати в очах і в душі красу землі й піднебіння”.

Але незважаючи на всю життєву круговерть, Ганна вміє бачити й цінувати цю красу. Їй пригадується молодість, день, коли “вона не баба – ні, вона ще в дівках, і всі навколо її молодо, яскраво, красиво. Вона бреде уздовж берега по теплому, парний послу дощу рано”. У цей момент Ганна почуває себе по-справжньому щасливої, невідомі почуття охоплюють її, і вона повністю поглинена спогляданням краси навколишнього світу. Ці світлі спогади виправдують всі борошна, всі страждання земні. Ганна ніколи не нарікає на життя. І не від рабської покірності долі, і від свідомості ні із чим непорівнянної радості життя, до якої ти прилучився на свій строк. Вона зрозуміла все своє життя як болісну радість.

Звідси, від здатності почувати красу, від свідомості своєї відповідальності за свій, людський строк на землі, іде найвища моральність Ганни. Із цієї моральності й випливає її безкорислива любов до своїх дітей, незважаючи на їхню байдужість до неї: “баба намагалася втримувати себе, щоб не сказати й не зробити зайве”; щоб не обтяжувати своїх дітей турботами, вона готова навіть “не відкладаючи… умерти”. Вона бачить у дітях зміни, що відбулися, але від цього не перестає любити їх менше. Ілля “побойчел”, Люся “міська вся, від голови до ніг…” Ніколи { Ганна нічого не просила для себе. Навіть про гостинці вона запитує винятково заради своєї внучки Нинки. В образі Нинки – надія на те, що ниточка життя не перерветься: “Поговорю з їй, і на душі легше”.

Ганна надзвичайно вимоглива до себе. Навіть у необхідності додаивать корову, щоб принести молока своєї хворої дочки, вона бачить гріх. Але Ганна могла виявити й твердість характеру, коли це було необхідно. Наприклад, вона “в упор з обох стовбурів посолила задницу” караульщику Денисові. За своє важке життя Ганна ніколи не поступалося своєю совістю, тому вона йде з життя гідно.

Для Распутіна образ Ганни – образ ідеальний. Письменника завжди залучали образи простих жінок, що відрізняються самовідданістю, добротою, здатністю розуміти іншого. Всі герої Распутіна – це люди, сильні духом, і високої моральності. Ганна ж це людина, що втілює в собі ідеал матері й моральну силу народу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ матері в повісті В Распутіна “Останній строк”