Образ мандрівника в поемі Радищева

Досвід подорожі – кріпосницька дійсність, обнаженно, що стала перед очами героя, зустрічі з жертвами самодержавно-кріпосницького ладу (“Чудово”, “Зайцово” і ін.) переконують його в неспроможності надій. Так починався третій, і останній, етап ідейно-морального відновлення героя – формування революційних переконань. Мандрівник починає розуміти, що ні монархія, який би “освіченої” вона не була, ні “великі отчинники” (тобто великі поміщики) не можуть дати волю. Волю народ може добути тільки сам, повставши проти гнобителів, що змушує до тому “вагою поневолення” (“Мідне”, “Городня”, “Твер”).

У звертанні мандрівника на шлях революції величезну роль зіграла зустріч із автором оди “Вільність” (глава “Твер”), тобто із самим Радищевим. Мандрівник жадібно слухав “прорікання про майбутній жереб батьківщини”. Окремі думки, спостереження, висновки – наслідок власного досвіду подорожі – під впливом “віщуна вільності”, що читали й толковали йому оду “Вільність”, складаються в систему революційних переконань. Він почуває себе месником. Месником він і приїжджає на станцію Городня

Починаючи з Городні мандрівник спілкується тільки із селянами, перебуває тільки в їхньому середовищі, мужньо шукає засобів і шляхів до встановлення зв’язків з ними на засадах взаємоповага й довіри. Так у книгу вторгається народ, росіянин кріпак, стаючи її героєм, займаючи найважливіше місце в оповіданні. Саме в цих главах мандрівник, що прийняв революційну віру “новомодного віршотворця”, автора оди “Вільність”, виступає союзником, однодумцем Радищева. Тому питання про народ, як тій політичній силі, який має бути обновити Росію, дорівнює важливий і для мандрівника й для Радищева. Радищев і зобразив народ в “Подорожі” так, як він ще не зображувався ні в росіянці, ні у світовій літературі

До Радищева народ не був героєм мистецтва. Про нього лише говорили, про нього згадували, про його долю шкодували. Для класицизму це була “низька” тема, “низький” предмет – тому писатели-классицисти зображували не народ, а окремого селянина, та й то як сатиричний персонаж у комедії або байці. Низведенние кріпосницьким ладом до положення “тяглової худоби”, що трудяться були оголошені дворянством “підлим” народом, “неблагородним” станом, позбавленим культури, достоїнства, честі. Народ для дворян не мав історії, не міг мати майбутнього. Він зобов’язаний був лише працювати й харчувати дворянина, що творив історію, культуру, що управляли державою

У російській літературі перше розгорнуте зображення кріпосного села ми зустрічаємо в Новикова в журналі “Трутень” (1769). Там були поміщені “Селянські відписки” – листа кріпаків Филатки й Андрюшки своєму панові, у яких розкривалося трагічно безвихідне життя російського селянина. Новиков не був революціонером. У відповідності зі своїми просвітительськими переконаннями він протестував проти кріпосного права, показував принижену рабством і жахаючою вбогістю життя, волав до почуття, до людинолюбства, до жалості дворян. Звідси й характер зображення кріпака: нещасний Филатка лише скорботно “плачеться” на свою долю, він не протестує, а молить пана бути милостивим “батьком” своїм кріпаком

Радищев, письменник-революціонер, зробив саме народ героєм своєї книги. Зображуючи росіян селян, низведенних кріпосництвом на положення “бранця в батьківщині своєму”, вона героизировал їх, бачачи в мужику дрімаючу до випадку силу, що зробить його щирим сином батьківщини, патріотом, діячем революції. Сила, чарівність і моральна краса росіян кріпаків в “Подорожі” такі, що ми почуваємо в кожному з них майбутнього визволителя Росії. Через індивідуальний вигляд кожного просвічує його потенційна доля вільної людини. Радищев писав так про російський народ тому, що вірив і розумів, що саме народу треба буде розв’язати долю російської держави, обновити батьківщину

Образ бурлаки відкриває галерею селян “Подорожі”. Затверджуючи свою віру в народ, Радищев зухвало кидає виклик дворянству й самодержцеві, заязляя: “Бурлака; идущий у шинок повеся голову й возвращающийся обагрений кровию від ляпасів, багато чого може вирішити, досі ворожильне в історії російської”. У Любани відбувається зустріч із селянином, що оре, а в селі Едрово із селянкою Анютою. Незважаючи на бідність, сирітство, вона незалежна, горда, повна достоїнства. Основа її життєвого поводження, як і в селянина з Любани,- праця. В образі Анюти, її сім’ї перед мандрівником відкрився новий, невідомий раніше мир моральної чистоти й краси

Селянин з Любани, Анюта з Едрово – кріпаки, що зуміли, незважаючи на гніт рабства, на важку роботу, зберегти в собі “величні переваги людини”. Зустрінутий у Городні рекрут – кріпосний інтелігент, волею “людинолюбного поміщика” він одержав утворення, і в ньому виявилися розбудженими духовні сили, що дрімали, таланти й здатності. Головне в моральному вигляді утвореного кріпака – ріст самосвідомості; він говорить про себе: “Есьм людина, всім іншим рівний”. Він “твердий у думках” і ненавидить “боязкість духу”. Розбуджене в ньому людське достоїнство робить його активним і сміливим. Як російська людина він терплячий, але до межі; грізно попереджаючи свого мучителя, говорить: “не доводи до відчаю душі”, “страшися!”

Поруч із образом кріпосного інтелігента – образ Ломоносова, сина холмогорского рибалки (“Слово про Ломоносова”). Кріпосний інтелігент – тільки можливість, Ломоносов – здійснення. Ломиносів – великий діяч російської національної культури – незаперечне свідчення талановитості російського трудового народу, його величезних потенційних сил, його здатності до найбільшої творчої творчості

Із ще більшої яскравістю новаторство Радищева виявилося в створенні колективного образа народу. Селяни показані часто в дії, у найвищий момент свого життя, коли вони робили справедливу відплату своїм мучителям і поневолювачам. У главі “Зайцово” селяни, доведені до крайності, убивають свого поміщика. У главі “Хотилов” прямо говориться про пугачевском повстання, що підняло десятки тисяч селян і зробило з них мужніх воїнів, одушевлених бажанням “освободигься від своїх володарів”. Прекрасний безприкладний у поезії образ народу, створений Радищевим в оді “Вільність”, народу, що робить революцію й творить справедливий суд над монархом-лиходієм

Образ мандрівника в поемі Радищева