Образ “маленької людини” (по повісті “Станційний доглядач”)


Але сам Вырин звик жити в цьому несправедливому світі, пристосував свій нехитрий побут і задоволений тим щастям, що послано йому у вигляді дочки. Вона його радість, захисниця, помічниця в справах. Незважаючи на досить юний вік, Дуня вже звикла до ролі господарки станції. Вона без страху й зніяковілості упокорює гневливых відвідувачів. Уміє без зайвих слів утихомирити самих “петушистых”. Природна краса цієї дівчини заворожує проїжджаючих. Увидя Дуню, вони забувають, що кудись поспішали, хотіли покинути вбоге житло. І здається, що так буде завжди: красуня господарка, неспішна розмова, бадьорий і щасливий доглядач… Ці люди наївні й привітні, як діти. Вони вірять у доброту, шляхетність, силу краси…

Поручик Мінський, увидя Дуню, захотів пригод, романтики. Він не представляв, що бедный батько, чиновник чотирнадцятого класу, посмітить протистояти йому – гусарові, аристократові, багатій людині. Відправляючись на пошуки Дуни, Вырин не уявляє собі, що буде робити, як зможе допомогти дочки. Він, безмірно люблячи Дуню, сподівається на чудо, і воно відбувається. Знайти у величезному Санкт-Петербурзі Мінського – це майже неможливо. Але провидіння веде нещасного батька. Він бачить дочку, розуміє її положення – багатої утриманки – і хоче забрати неї. Але Мінський жене його в поштовхи.

Уперше Вырин розуміє всю прірву, що розділяє його й Мінського


– богатого аристократа. Старий бачить даремність своїх надій повернути втікачку.

Що залишається бідному батькові, що втратив в особі дочки опору, сенс життя? Вернувшись, він п’є, заливаючи вином своє горе, самітність, образу на увесь світ. Перед нами тепер уже занепала людина, нічим не цікавиться, що тяготиться життям – цим безцінним дарунком.

Але Пушкін не був би великим, якби не показав життя у всьому її різноманітті й розвитку. Життя набагато богаче й изобретательнее літератури, і письменник нам це показав. Побоювання Самсона Вырина не виправдалися. Дочка його не зробилася несчастною. Імовірно, вона стала дружиною Мінського. Відвідавши могилу батька, Дуня гірко плаче. Вона розуміє, що прискорила кончину батька. Але вона не просто втекла з будинку, а була повезена коханою людиною. Спочатку плакала, а потім упокорилася зі своєю долею. Та й не найгірша її чекала доля. Ми не засуджуємо її, не Дуня все вирішувала. Письменник також не шукає винуватих. Він просто показує епізод з життя безправного й бідного станційного доглядача.

Повість поклала початок створенню в російській літературі своєрідної галереї образів “маленьких людей”. До цієї Теми звернуться згодом Гоголь і Достоєвський, Некрасов і Салтиков-Щедрін… Але в джерел цієї теми стояв великий Пушкін.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ “маленької людини” (по повісті “Станційний доглядач”)

Categories: Нові твори

Links