Образ Кавказу, як девствующие особа в добутках російських класиків


Багатьох росіян письменників вабив Кавказ, таємничий край, “де люди вільні, як орли”: Кавказ називали “Теплим Сибіром”; туди в діючу армію засилали неугодних. На Кавказ їхали й молоді люди в спразі побувати в “теперішній справі”, туди прагнули і як в екзотичну країну чудес. З 1817 Росія вела боротьбу з розрізненими горянськими племенами, що об’єдналися в боротьбі за волю під прапорами Шаміля

Брали участь у цій війні й інших офіцерах М. Лермонтов і Л. Толстой, але не війну оспівали вони у своїх кавказьких утворах, а прекрасну, сувору, дику красу гір, колоритне життя горців, що чарує красу горянок, легенди й сказання аулів. У свій час Бєлінський відзначав, що Кавказ зробився для росіян ” заповітною країною волі й невичерпної поезії” з легкої руки А. С. Пушкіна. У його вірші “Обвал” з надзвичайною силою й поетичністю зображена могутня й дика природа:

Дроблячись об похмурі скелі,

Шумлять і піняться вали,

И треба мною шумлять орли

И нарікає бор…

И блищать серед хвилястої імли

Вершини гір

Своєму другові Н. Раєвському Пушкін присвятив поему “Кавказький бранець” . Захоплюючись красою Кавказу, він писав :

” чиЗабуду його кременисті вершини,

Гримучі ключі, що зів’янули рівнини…

У цій романтичній поемі протипоставлене розчароване ” дитя цивілізації”- росіянин, “європеєць”


і……, дитя природи, “діва гір”, що живе природним життям, втілення любові й самопожертви. Поема Пушкіна відкриває тему трагічного протистояння Росії й Кавказу, тему, що, видимо ніколи не буде вичерпана. Мотив любові до Кавказу проходить і через всю творчість М. Ю. Лермонтова, який у свій час уразила поема “Кавказький бранець”. Не дивно, що деякі риси (горда самітність, таємничість, палка пристрасть) поєднують героїв пушкінської поеми й героїв Лермонтова:

И хладен блиск його очей…

Почуття, страсті,

В очах навіки догорівши,

Таяться, як у печері лев,

Глибоко в серце…

Кавказ для Лермонтова пов’язаний зі спогадами його дитинства, романтичним світовідчуванням, тугою за незвичайним, потребою у величному. З юнацького років він марив Кавказом, буваючи там, він слухав оповідання про країну, записував народні пісні. Поема “Утікач”, наприклад, виросла із черкеської народної пісні. Поему цю варто було б читати всім, хто в різні роки приймав рішення про втихомирення непокірливих горянських народів. Немає для черкеса більшої ганьби, чим боягузтво на поле бою й невміння помститися. Із презирством відвернувся від утікача й умираючий друг, і кохана, і навіть мати. І коли на ранок ” удар кинджала припинив нещасну ганьбу”, мати його лише ” хладно відвернула погляд”. Лермонтов славить Кавказ і вустами свого героя Мцири, що предпочитают життя в неволі 3-и дня життя на волі

Сияньем блакитного дня

Упьюся я в останній раз

Відтіля видний і Кавказ!

Бути може він зі своїх висот

Привіт прощальний мені надішле…

Сумний Демон, ЩоБлукав у пустелі миру, знаходить край, гідний його долі й страсті:

Прекрасний ти, суворий край волі!

И ви, престоли вічні природи

Нарешті, сам поет у вірші “Кавказ” викликує:

Як солодку пісню вітчизни моєї

Люблю я Кавказ!

Тема Кавказу знайшла відбиття й у Творчості Л. Н. Толстого. У його добутках ми знайдемо й опис гір Кавказу, їх “громадности” і “легкості”, їхньої нескінченної краси, перед якою такими дрібними здаються життєві колишні враження. Ми знайдемо опис чеченських аулів і козацьких станиць, розташованих у трьохстах сажнях друг від друга. Ми довідаємося, що здавна ці народи живуть разом, і звичаї їх переплелися, і любов до волі, ледарству, грабежу й війні становлять головні риси їхнього характеру. Але у творах Толстого Кавказ з’являється і як арена історичної драми, як місце задоволення великодержавного марнославства. Повість “Кавказький бранець” – добуток просте і ясне

Легеня в сприйнятті, воно дає відповіді на сложнейшие філософський^-філософські-морально-філософські питання: чи можна бути милосердним до ворога й простити зрадництво товариша, чи коштує через національну ворожнечу перекреслювати гуманні, людські відносини. В останні роки життя Толстого залучила особистість сподвижника Шаміля – волелюбний і мужній Хаджі – Мурата. Нескорений, він біг і загинув, захищаючи свою волю, життя своєї сім’ї. Товстої явно співчуває своєму героєві, відзначаючи, поряд з хоробрістю й молодецтвом, його якусь дитячу безпосередність. І в теж час жорстокість, мстивість горців викликають осуд письменника. Війна є війна, вона завжди кров, пожарища, плач удів, матерів і сиріт. Бачити це письменникові боляче, будь-яке вбивство для нього протиприродно.

Як би передбачаючи сучасну трагедію російсько-кавказьких відносин, А. С. Пушкін писав: Кавказу горді сини, Боролися, гинули ви жахливо, Але не врятувала вас наша кров…А Лермонтов, як би в продовженні цього життя, філософськи зауважує:

И с смутком таємницею й серцевої

Я думала: ” Жалюгідна людина…

Чого він хоче?…

Небо ясно.

Під небом багато місця всім;

Але безупинно й дарма

Один ворогує він навіщо?

(” Валерик “)



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Кавказу, як девствующие особа в добутках російських класиків

Categories: Нові твори

Links