Образ Івана Денисовича в однойменній повісті Солженицина

Оповідання (або, по визначенню деяких дослідників, повість) Олександра Ісайовича Солженицина “Один день Івана Денисовича” був задуманий автором на загальних роботах в екибастузском Особливому таборі взимку 1950-1951 р. Задум був здійснений в 1959 р. спершу як “Щ-854 (один день одного зека)”, “більше гострий політичний”, причому автор пояснює свою “задум” так: “Як це народилося? Просто був такий табірний день, важка робота, я тягав носилки з напарником, як потрібно б описати увесь табірний світ – одним удень”.

Образ Івана Денисовича виник на основі реального прототипу, яким став солдатів Шухов, що воював разом з автором у радянсько-германську війну (але ніколи що не відбувала покарання), а також завдяки спостереженням за життям бранців і особистому досвіду автора, придбаному в Особливому таборі, де він працював муляром. Інші персонажі взяті з табірного життя з них справжніми біографіями

Задумаємося на мить: Солженицин, не витрачаючи зусиль на пошуки приголомшливого сюжету, розповідає про табір як про щось давно й міцно існуючому, зовсім не надзвичайному, що має свій регламент, буденний звід правил виживання, свій фольклор, свою табірну “мораль” і устояну дисципліну. Авторові не потрібно було далеко ходити за темами й ідеями – у той час вистачало матеріалу навіть для багатотомного академічного видання (хоча багато

чого, по зрозумілих причинах, замовчувалося).

Будь-яка подробиця в повісті буднична й символична Вона “відсіяна”, причому не самим автором, а багатьма роками табірного буття. Відібрано й жаргон, що став “подією”, відкриттям після публікації повести. Тут уже своя філософія, свої скорочення слів, особливі знаки. Але буденність трагедії вражає найбільше: “У таборі от хто подихает: хто миски лиже, хто на санчастину сподівається, так хто до кума ходить стукати”. “Ніяк не годилося з ранку мочити валянки”. “Машина” табору заведена, працює в заданому режимі, до секретів його функціонування звикли все: і табірні роботяги, і пристроившиеся “потеплее” ловкачі, і негідники (“недоумки”). І сама охорона. Вижити тут – значить “забути” про те, що сам табір – це катастрофа, це провал…

Читаючи добуток, мимоволі задаєшся питанням: хто ж у повісті присвячує читача в ці видимі секрети, дрібні таємниці виживання (наприклад, подати сухі валянки бригадирові, протягти в барак дрова, обійти завстоловой, непомітно привласнити зайву плошку баланди, позичити за сигарету ножик)?

Легко помітити, що в повісті як би два оповідачі, що активно допомагають один одному. Ми чуємо голос автора й самого Івана Денисовича, те лежачого ранком під ковдрою й бушлатом, те бегущего на мороз і думаючого про те, куди них поженуть працювати. Автор по-своєму знає самого Івана Денисовича, він по суті творить його, передає йому значиму частину свого життєвого досвіду: так, вся знаменита сцена кладки стіни – це явно епізод з біографії письменника. Ланцюжок діянь, помислів героя став ланцюжком актів, що затверджують його моральну велич і, отже, подання самого письменника про красу й ідеальну людину, що живе “не по неправді”.

Уже перші миті життя Івана Денисовича на сторінках повести “говорять” про розумну незалежність героя, мудрому покорстве долі й про безперервне творення особливого духовного простору, якоїсь внутрішньої стійкості. Весь табір і праця в ньому, хитрість виживання, навіть праця на будівництві “Соцгородка” – страшний шлях, що розтліває, в обхід всьому природному, нормальному. Тут царює не праця. А імітація праці Всі жадають неробства

Обставини змушують Шухова якось пристосовуватися до всього, що його оточує. Але в той же час герой виявився здатним захопити й інших своїм моральним будівництвом. Вся справа в тому, що Іван Денисович, говорячи його ж мовою, “неправильний лагерник”, перший праведник серед народних героїв письменника

Варлам Шаламов, прочитавши одним з перших повість, висловив наступну оцінку, побачивши в Шухове мужика-праведника: “Це – табір з погляду табірного “роботяги”, що знає майстерність, уміє “заробити”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Образ Івана Денисовича в однойменній повісті Солженицина