Образ Івана Брюховецького у романі П. Куліша “Чорна рада”

Писати твори про історію України – неабиякий подвиг Пантелеймона Куліша, адже середина XІX століття – це час, коли дух українського народу був прибитий до землі. Коли вийшла друком “Чорна рада”, Куліша засуджували за патріотичні почуття, за радянських часів – за авторську симпатію до Якима Сомка і козацької старшини, а не до Івана Брюховецького і низової маси, черні. Історичною основою роману “Чорна рада” стали події, що відбувалися на Україні після смерті Богдана Хмельницького. Боротьба за гетьманську булаву велася між трьома претендентами: Павлом Тетерею, Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким. Драматизму подіям надало ще й те, що претендентів підтримували різні верстви козаків Запорозької Січі. Полковника Якима Сомка, брата першої дружини Богдана Хмельницького, висунула на, гетьмана козацька старшина Лівобережної України. Сомко намагався об’єднати Лівобережну і Правобережну України і приборкати народні повстання. Він виступав за феодальне землеволодіння, чим викликав незадоволення козацьких низів, які висунули гетьманом Івана Брюховецького. Автор усі свої симпатії віддає Сомку, а Брюховецького характеризує як підступного, зрадливого, властолюбного авантюриста. Він усіляко заграє з народом, маскується під простого козака: “Чоловік сей був у короткій старенькій свитині; у полотняних штанях, чоботи шкапові, попротоптувані,

і пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловік простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на його, не подумав би, що в сій голові вертиться ідо-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату”.

Брюховецький свого часу зумів підлеститися до Богдана Хмельницького, який називав свого чуру “коханий Іванець”. Юрась Хмельницький слухався порад Іванця, що дуже не подобалося Якиму Сомку. Одного разу Сомко назвав Іванця старим псом, а вночі, впіймавши біля свого ліжка з ножем у руці, звелів посадити верхи на свиню та й провести по всьому Гадячу. Іванець добре запам’ятав те глузування і після чорної ради повною мірою “віддячив” Сомку – звелів його убити. А поки що Іванець користувався будь-якою нагодою, щоб захопити владу: почав усякому годити, просив у гетьмана посади, а коли Юрій Хмельницький втратив булаву, Брюховецький вкрав срібло та й. махнув на Запорожжя. Там він щедро сипав грішми, з усіма обйімався, братався, а козаки й повірили пройдисвіту. Став Брюховецький уже не Іванцем, а Іваном Мартиновичем. Завоювати

Довіру простих козаків Брюховецькому допомогли ще й порядки, які завелися на Січі. “Почали значні козаки жити на лядський кшталт із великої розкоші. І вже байдуже їм тепер старосвітськії співи, що й людям у подобу, і Богу не противні; держать коло себе хлопців із бандурками, що тілько й знають різати до танців”. Став забуватися звичай, коли “на Запорожжі усі рівні: нема там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні бідних”.

Ось у такий час і нагодився Брюховецький і своїми словами та зовнішнім виглядом затуманив очі козакам. Зумів він знайти шлях і до російського князя Ромодановського – вкрадені гроші зробили свою справу, і князь ще до обрання Брюховецького почав називати його гетьманом.

У день ради ніжинські міщани викотили “бочки з пивами, ширітваси з медами та з горілкою, вози з мукою, сала, пшона і всякі припаси”. Усе те вони роздавали прихильникам Брюховецького, який обіцяв, що жодна проста людина не знатиме над собою пана і порядкуватиме у себе в господі, як сама захоче. Чернь тут їла, пила, слухала кобзарів і величала Брюховецького другим Хмельницьким, “що іще раз стає за Вкраїну супротив її ворогів і дарує мирові волю”. Серед цього натовпу нічим не вирізнявся Брюховецький. Здавалося, що він кожному готовий поступитися дорогою. З козаками говорив тоненьким, ницим голоском, називав їх дітками, розповідав про свою бідність, викривав несправедливі порядки на Україні, обіцяв зродити життя простих людей вільним і щасливим. І люди повірили обіцянкам Брюховецького, обрали його гетьманом. Отримавши булаву, новий гетьман одразу ж забув про все, що говорив раніше, одягся у голубий жупан та сап’янці і завів на Україні такі порядки, що прості козаки та міщани тільки руками розводили та потилиці чухали.

Куліш у романі “Чорна рада” не розповідає про події на Україні за часів гетьманування Іванця. Але зі слів Пугача читач розуміє, що нічого доброго Брюховецький Україні не дав. Старий козак точно оцінив нового гетьмана: “Недовго поорудуєш, вразький сину. Коли взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш як собака. Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся! Плюйте, хлопці, на його гетьманство!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Образ Івана Брюховецького у романі П. Куліша “Чорна рада”

Categories: Шкільні твори

Links