Образ ідеального середньовічного лицаря у творі Бертрана де Борна “Сирвента”


За часів Середньовіччя в Європі велося безліч воєн як між країнами, так і між окремими землевласниками в межах однієї держави. Поети славили битви, оспі­вували лицарів, які не знали не тільки страху, а й докорів сумління. Одним із та­ких поетів був Бертран де Борн, який звеличував войовничість лицарства і під­бурював до війни.

Твір “Сирвента” Бертрана де Борна розпочинається чудовим описом травне­вого світлого дня. Поет зізнається, що любить “.. ніжні квіти весняні”, “пташині радісні пісні”, тішиться “…красою // Рясних наметів і шатрів, // Розкиданих серед лугів…” Але серед тих наметів розташувалися “Ряди уславлених полків, // І верш­ників, і скакунів”, що “…гасла ждуть до бою”.

Бертран де Борн із захватом пише про озброєний загін, шо погнав беззброй­ну юрбу, про військо, яке мчить серед грав за отарами, про обложений з усіх бо­ків замок.

І ось починається битва. Поет захоплюється мужністю лицаря, який “…пер­шим кинувшись у бій, // Летить безстрашно на коні, // Запалює загін весь свій // Відвагою п’янкою”. Лицар не боїться смерті, хизується своєю відвагою – а поет милується ним і складає на його честь свій найкращий спів.

Бертран де Борн опоетизовує битву і лицарів, яких у страшній січі турбує лише одне – “щоб якнайбільш стинать голів”.

В останній строфі поет говорить про себе.


Він не дорожить своїм життям, не любить пити й спати. Єдине, що його тішить, – це звуки битв, іржання коней, що несуть лицарів у бій. Його п’янить “блиск мечів” і те, “Як вороги із-за скарбів // Воюють між собою”. Тут не йдеться про захист рідної землі. ІМета битви – за­володіти скарбами. Йому “Приємно бачить між мерців // Шмати подертих пра­порів”. Автор закликає баронів жити війною, аніж “закладом селищ і ланів”. Зух­валий лицар не соромиться називати короля Генріха 11 Плантагенета прізвиськом “Так-і-ні” і підбурює його на нові походи.

Така войовничість була втіленням ідеалів лицарства, яке сміливо йшло в по­ходи проти ворогів, але не соромилося жити за рахунок грабунків мирних жителів своєї ж країни, оспівувало Чарівну Даму серця і руйнувало чужі життя.

Лицарі-трубадури не тільки писали вірші, а й складали музику до них. Ці во­йовничі пісні виконували жонглери, слуги трубадурів. Яку б пісню не співав жон­глер, його, за тодішніми звичаями, не можна було не те що вбити, а навіть і за­чепити. Лицарі часто користувалися тим, що особа співця була недоторканною, писали зухвалі пісні і відсилали слугу в табір ворогів. Така пісня сіяла ворожнечу між підданими васала, адже автор пісні не соромився у звинуваченнях, включав у пісні різні чутки, робив висновки щодо того, як могутній супротивник ставить­ся до своїх васалів. Часто у сирвентах чулися заклики не коритися навіть королю. Іноді жонглери переходили межу, і їх не рятувала недоторканність.

Паціоль – слуга Бертрана де Борна, співав сирвенти свого хазяїна лицарям, яких той хотів посварити, королю, якого трубадур звинувачував у нерішучості. Та, разом із тим, Бертран де Борн користувався прихильністю можновладців, любов’ю жінок, які захоплювалися мужністю і войовничістю лицаря.

Ім’я Бертрана де Борна не забулось, адже він уособлював образ справжнього лицаря, який нікого не боїться, сміливо кидає виклик не тільки можновладцям, а й самій смерті.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ ідеального середньовічного лицаря у творі Бертрана де Борна “Сирвента”

Categories: Шкільні твори

Links