Образ Фаддея в оповіданні “Матренин двір”

Не нагромадивши “багатства” і не нажив якого-небудь “добра”, Матрена Григор’єва зуміла зберегти для навколишню товариську вдачу й серце, здатне до жалю. Вона з’явилася рідкою людиною з безмірно доброю душею, не втратила здатності відгукуватися на чуже лихо. Так, жодна оранка не обходилася без її. Разом з іншими жінками вона впрягалася в соху й тягла неї на собі. Жодним родичам не могла відмовити Матрена у своїй допомозі, навіть якщо в неї самого минулого невідкладні справи. Відсутність усякої користі й прагнення зберегти “своє” добро приводить до того, що Матрена безмовно віддає Кірі і її чоловікові світлицю, відрізану від старого будинку

“Не шкода було саму світлицю, що стояла без справи, як взагалі ні праці, ні добра свого не жалувала Матрена ніколи И світлиця однаково була заповідана Кірі. Але моторошно їй було починати ламати той дах, під якою прожила сорок років…

А для Матрени було це – кінець життя”. У другій частині оповідання читач довідається про молодість Матрени Василівни. Із младих років доля не балувала героїню: не дочекавшись свою єдину любов – Фаддея, вона вийшла заміж за його молодшого брата, а коли її улюблений повернувся, він вимовив страшні слова, які Матрена запам’ятала на все життя: “…якщо б не брат мій рідний – я б вас порубав обох”.

Образу праведної жінки Матрени в оповіданні

протипоставлений Фаддей. У його словах про заміжжя Матрени з його братом відчувається люта ненависть. Повернення Фаддея нагадало Матрене про їхнє прекрасне минуле. У Фаддее ж нічого не здригнулося після нещастя з Матреной, він навіть із деякою байдужністю дивився на її мертве тіло. Катастрофа поїзда, під яким виявилися й світлиця, і люди, її що перевозили, було визначено дріб’язковим бажанням Фаддея і його родичів заощадити на малому, не ганяти трактор двічі, а обійтися одним рейсом

Багато хто після смерті її прийнялися докоряти Матрену. Так, зовиця сказала про неї: “…і нечистоплотна була, і за обзаводком не гналася, і не дбайлива; …і дурна, допомагала чужим безкоштовно”. Навіть Игнатьич із болем і каяттям зізнається: “Немає Матрени. Убито рідну людину. І в день останній я докорив її за тілогрійку”.

Але якщо задуматися, хіба змогли б багато хто з нас допомагати чужим людям “безкоштовно”, не прагнучи накопичувати добро або роздавати його іншим? А Матрена змогла Солженицин у своєму оповіданні ” Матренин двір ” прагне попередити читача, що праведність потихеньку йде з нашого життя, і процес цей є дуже небезпечним, тому що пов’язаний з руйнуванням корінних підвалин народного характеру. Разом з Матреной іде в минуле, у небуття, тисячолітня Росія. І як тільки на таких праведниках, як Матрена, тримається ще наша велика країна

“Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує Село, ні місто, ні вся земля наша…”.

Зміст назви оповідання, я думаю, полягає в тім, що без Матрени Василівни в селі Тальново нормального життя не буде. Вона була центром усього що відбувається, вона додавала частку себе у все сільське життя, роботу. Її можна по праву вважати господаркою, адже навіть начальство, що по суті справи й повинне допомагати всім звертаюся по допомогу саме в Матрене, “без Матрени не обходилася жодна оранка городу”, без Матрени нічого не обходилося

А ще можна сказати, що Матренин двір – це її будинок, після руйнування, якого руйнується і її життя, двір безкорисливості, праведничества.

Без таких людей загине Русь

У добутку “Матренин двір” Олександр Ісайович Солженицин описує життя працьовитої, розумної, але дуже самотньої жінки – Матрени, що ніхто не розумів і не цінував, але всякий намагався скористатися її працьовитістю й чуйністю

Сама назва оповідання “Матренин двір” можна витлумачити по-різному. У першому випадку, наприклад, слово “двір” може означати просто уклад життя Матрени, її господарство, її чисто побутові турботи й труднощі. У другому випадку, мабуть, можна сказати, що слово “двір” акцентує увагу читача на долі самого будинку Матрени, самого Матрениного господарського двору. У третьому випадку “двір” символізує те коло людей, які були так чи інакше зацікавлені Вматрене.

У кожному з наведених вище значень слова “двір” укладений той трагізм, що властивий, мабуть, способу життя кожної жінки, схожої на Матрену. Але все-таки в третім значенні, як мені здається, трагізм найбільш великий. Тут мовлення вже йде не про труднощі життя й не про самітність, а про те, що навіть смерть не може змусити людей один раз задуматися про справедливість і правильне відношення до достоїнств людини. Набагато сильніше в людях страх за себе, своє життя, а доля інших мало їх хвилює. “Отут довідався я, що плач над покійною не просто є плач, а свого роду пометина. Злетілися три сестри Матрени, захопили хату, козу й піч, замкнули скриня її на замок, з подкладки пальто попатрали двісті похоронних рублів, що приходять усім втолковували, що вони одні минулого Матрене близькі”.

Я думаю, що в цьому випадку складаються всі три значення слова “двір” і кожне з них відбиває ту або іншу трагічну картину: бездушність, мертвотність “живого двору”, що оточував Матрену при житті й надалі ділив її господарство; доля самої Матрениной хати після смерті Матрени й при житті Матрени; безглузда загибель Матрени.

Головною особливістю літературної мови Солженицина є те, що Олександр Ісайович сам дає пояснювальне трактування по багатьом реплікам героїв оповідання, і це відкриває нам ту завісу, за якої криється сам настрій Солженицина, його особисте відношення до кожного з героїв

Втім, у мене зложилося таке враження, що авторські трактування мають трохи іронічний характер, але в той же час вони як би синтезують репліки й залишають у них тільки подноготний, нічим не прикритий, щирий зміст. “Ах, тетенька-тетенька! І як же ти себе не берегла! І, напевно, тепер вони на нас образилися! І рідна ж ти наша, і провина вся твоя! І світлиця отут ні при чому, і навіщо ж пішла ти туди, де смерть тебе стерегла? І ніхто тебе туди не кликав! І як ти вмерла – не думала! І що ж ти нас не слухалася? (І із всіх цих голосінь випирав відповідь: у смерті її ми не винуваті, а щодо хати ще поговоримо!)”.

Читаючи між рядків оповідання Солженицина, можна зрозуміти, що сам Олександр Ісайович робить зовсім інші висновки з почутого, чим ті, які можна було очікувати. “І тільки отут – із цих несхвальних відгуків зовиці – виплив переді мною образ Матрени, який я не розумів її, навіть живучи з нею пліч-о-пліч”. “Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село”. Мимоволі пригадуються слова французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері, зміст яких полягає в тім, що насправді всі не так, як вдействительности.

Матрена – це протиставлення тому оточенню, що в оповіданні Солженицина виражено через злість, заздрість і корисливість людей. Своїм способом життя Матрена довела, що кожної, хто існує в цьому світі, може бути чесним і праведним, якщо він живе праведною ідеєю й міцний духом

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Образ Фаддея в оповіданні “Матренин двір”