Образ душечки в однойменному оповіданні А. П. Чехова

Однієї з найбільше що гостро хвилювали письменника тим, до яких він наполегливо звертався протягом усього свого творчого шляху, була тема вульгарності навколишнього життя. Вульгарність, немов страшне болото, засмоктувала людини в безодню безглуздого животіння й робила його своїм рабом, повністю залежним від бездушного механічного порядку, і він виявлявся безпомічним, коли це животіння з якихось причин збивалося з раз і назавжди встановленого ритму. Зовсім по-новому ця проблема звучить в оповіданні “Душечка”, героїня якого – мила й приємна дівчина, наділена рідкісною здатністю любити. Все життя Оленьки Племянниковой укладене в любові, що так само необхідні їй, як повітря

До заміжжя вона любила папашу, тітку із Брянська, учителі французького, а вийшовши заміж за антрепренера й власника розважального саду “Тиволи” Кукина, вона так жагуче й палко відкривається цієї нової любові, що буквально розчиняється в ній. Поступово вона, сама того не зауважуючи, втрачає власну особу, свою індивідуальність, вона немов ототожнюється з об’єктом своєї любові, переймає його інтереси, звички, спосіб життя. На самому початку їхніх відносин Кукин виражає своє презирство до публіки, що відвідує його заклад, а коли Оленька стає його дружиною, то вона майже дослівно повторює його висловлення про публіку: “Їй потрібний балаган!” Смерть чоловіка

позбавляє життя Душечки всякого змісту, її внутрішнього змісту, зводячи її до чисто фізичного існування. Втративши чоловіка, вона втрачає частину себе самої: всі свої життєві сили вона направляла на нього, тепер же в її душі утворилася порожнеча, що вимагає заповнення. Коли в житті Душечки з’являється новий чоловік, лесоторговец Пустова-Лов, то вона з не меншою самовіддачею відкривається нової любові й, ставши його дружиною, повністю віддається турботам про продаж лісу

Коли ж і Пустовалова осягає кончина, Душечка випробовує таку ж спустошеність, як і після смерті Кукина. Ситуація повторюється: незатребуване почуття готове відкритися тому, хто його прийме… Цього разу Душечка закохується у ветеринара Смирнина й з жаром починає жити його інтересами, турботами й обов’язками. Щораз любов Оленьки зовсім щира. Душечка далека від усякого вдавання

Будучи замужем за Ку-киным, вона говорить, що “одержати щиру насолоду й стать утвореним і гуманним можна тільки в театрі”, і дійсно вірить у це, хоча її “театральна” життя обмежується лише турботами про буфет, касу й видачу платні акторам. Ставши дружиною Пустовалова, вона щиросердно затверджує: “Нам з Васечкой ніколи по театрах ходити. Ми люди праці, нам не до дрібниць

У театрах цих що гарного?” Все життя Душечки представлене в оповіданні як що послідовно поміняють один одного повторювані цикли. Вона переживає одні й ті Алл С о ч. Р У ж щиросердечні стани: закоханість до самозабвенья – раптова втрата улюбленого, а разом з ним і сенсу життя – нова любов, нові інтереси й захоплення, знаходження нового змісту… При всій видимості активності й руху існування героїні фактично стоїть на місці, а точніше, рухається по колу

Душечка нічого не втрачає й нічого не знаходить, тому що мир гранично замкнутий і обмежений. Вся її погано те, що вона не володіє тим ядром, що не залежить від конкретної обстановки, і стає зовсім безпомічн і слабкої, виявившись віч-на-віч із реальним життям. Оповідання стосується минулого Душечки, і тільки у фіналі, де Мова йде про останній, тепер уже материнської любові Оленьки, з’являються дієслова сьогодення часу

Історія життя героїні показана для того, щоб освітити її сьогодення. Не будь того, що вже пройшло перед читачем, Історія прихильності Душечки до сина ветеринара могла б бути сприйнята інакше. Але тут знову повторюється те, що було раніше: Душечка зворушливе у своїх проявах турботи про Сашеньке, але й смішна, раз у раз повторюючи слідом за ним яку-небудь фразу з підручника географії

У своїх мріях про Майбутнє вона, як і завжди, не думає про те, що буде з нею самої, всі її думки спрямовані на Сашка, коли він виросте й “стане доктором або інженером”, буде мати власний великий будинок, коней, коляску, жениться й у нього народяться діти”. Існування Душечки носить парадоксальний характер: вона може жити своїм життям тільки заради когось іншого. Для неї це й відхід від реального життя, і єдиний спосіб прилучення до дійсності… У цьому її лихо, але разом з тим і порятунок. Відмова від себе й повна самовіддача – це одночасно й жертва, і змушена міра, продиктована практичною необхідністю (адже інакше вона просто не може!

), а виходить, і прояв егоїзму! Її трагедія носить риси абсурду, тому що її життя проходить у замкнутому колі, а стосовно себе самої вона одночасно виступає у двох ролях: пана й раба

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Образ душечки в однойменному оповіданні А. П. Чехова