Обломів характеристика образа Пшенициной Гафії Матвіївни
ОБЛОМІВ (Роман. 1859) Пшеницина Гафія Матвіївна – удова чиновника, що залишилася із двома дітьми, сестра Івана Матвійовича Мухоярова, кума Тарантьева. Саме Тарантьев поселяє Обломова, змушеного шукати нову квартиру, у будиночку П. на Виборзькій стороні. “Їй було років тридцять. Вона була дуже біла й повна в особі, так що рум’янець, здається, не міг пробитися крізь щоки. Брів у неї майже зовсім не було, а були на їхніх місцях дві небагато начебто припухлі, лискучі смуги, з рідкими світлими волоссями.
Очі сірувато^-простодушні, як і все вираження
А її усмішка була не більш ніж форма, що прикривала незнання предмета: не відаючи, що вона повинна зробити, що звикла, що все вирішує “братик”, тільки у вмілому веденні будинку досягла П. досконалості. Все інше роками
Але розгадка чекає наприкінці роману, коли незадовго до смерті Іллі Іллічу сниться сон, де мати, указуючи йому на П., шепотить: “Милитриса Кирбитьевна”. Вона називає ім’я його мрії, навіяної Іллі Іллічу в раннім дитинстві няниними казками Образ П. ніколи не викликав у критиків роману особливого інтересу: натура груба, примітивна, на яку звикли дивитися лише очами Штольца, як на жахливу жінку, що символізує глибину падіння Іллі Ілліча. Але не випадково Гончарів дає цій простій жінці ім’я, близьке ім’я його гаряче улюбленої матері – Авдотьи Матвіївни Гончаровой, купецької вдови, протягом багатьох років прожила в одному будинку із хрещеним Гончарова, дворянином Н. Н. Трегубо-Вим, що виховав її синів і дав їм утворення. П. перебуває в постійному русі, на відміну від Обломо-Ва усвідомлюючи, що “робота завжди є” і саме вона є справжнім змістом життя, а зовсім не покаранням, як уважали в Обломовке.
Її безупинно мигтючі лікті привертають увагу Обломова не тільки красою, але й не до кінця усвідомлюваної їм активністю героїні. Зовні П. сприймається якимось перпетуум-мобіле, без думки, без проблиску почуття, “братик” називає її не інакше як “корова” або “кінь”, бачачи в сестрі тільки дарову робочу силу “Її хоч удар, хоч обійми – усе посміхається, як кінь на овес”, – говорить він про неї кумові Тарантьеву, готуючись за порадою останнього вистежити відносини П. з Обломовим і стребовать із Іллі Ілліча гроші “за безчестя”. Поступово, у міру того як Обломів розуміє, що прагнути йому більше нікуди, що саме тут, у будиночку на Виборзькій стороні, знайшов він жаданий лад життя рідний Обломовки, у долі самої П. відбувається серьезнейшая внутрішня зміна. У постійних працях по влаштуванню й обиха-живанью будинку, у турботах по господарству знаходить вона зміст свого існування.
Вп. початок пробуджуватися щось невідоме їй колись: тривоги, проблиски міркувань. Іншими словами – любов, усе більше й більше глибока, чиста, щира, що не вміє виразити себе словами, але проявляється в тім, що П. добре знає й уміє: у турботі про стіл і одяг Обломова, у молитвах про його здоров’я, у сидінні по ночах у постелі хворого Іллі Ілліча.
“Все її господарство… одержало новий, живий зміст: спокій і зручність Іллі Ілліча. Колись вона бачила в цьому обов’язок, тепер це стало її насолодою Вона стала жити по-своєму повно й різноманітно…
Вона начебто раптом перейшла в іншу віру й стала сповідати її, не міркуючи, що це за віра, які догмати в ній, а сліпо корячись її законам”. Обломів для П. людина з інший світу: колись вона ніколи таких людей не бачила. Знаючи про те, що десь живуть барині й пани, вона сприймала їхнє життя приблизно так само, як Обломів слухав у дитинстві казку про Милитрисе Кирбитьевне.
Зустріч із Обломовим послужила імпульсом до переродження, але сам винуватець цього процесу “не розумів, як глибоко пустило корінь це значення і яка несподівана перемога він зробив над серцем господарки… І почуття П. , таке нормальне, природне, безкорисливе, залишалося тайною для Обломова, для окружавших її й для неї самої”. Обломів “зближався з Гафією Матвіївною – начебто посувався до вогню, від якого стає усе тепліше й тепліше, але якого любити не можна”. П. є єдиним абсолютно безкорисливою й рішучою людиною в оточенні Обломова. Не вникаючи ні в які складності, вона робить те, що необхідно в цей момент: закладає власні перли й срібло, готова позичити гроші в рідні покійного чоловіка, тільки щоб Обломів не почував ні в чому недоліку.
Коли інтриги Мухоярова й Тарантьева досягають піка, П. рішуче відрікається й від “братика”, і від “кума”. Присвятивши себе турботам про Обломове, П. живе так повно й многообразно, як ніколи колись не жила, а її обранець починає почувати себе немов у рідний Обломовке: “… він тихо й поступово укладався в проста й широка труна іншого свого існування, зроблена власними руками, як старці пустельні, які, отворотясь від життя, копають собі могилу”. У П. і Обломова народжується син. Розуміючи різницю між цією дитиною й дітьми від першого чоловіка, П. після смерті Іллі Ілліча безмовно віддає його на виховання Штольцам.
Смерть Обломова вносить в існування П. нову фарбу – вона вдова поміщика, пана, чим постійно докоряють її “братик” і його дружина. І хоча спосіб життя П. ні в чому не змінився (вона як і раніше прислужує сім’ї Мухоярова), у ній портоянно пульсує думка про те, що “програла й просяяло її життя, що Бог вклав у її життя душу й вийняв знову… тепер уже вона знала, навіщо вона жила й що жила не дарма…
На все життя її розлилися промені, тихе світло від що пролетіли, як одна мить, семи років, і нема чого їй було бажати більше, нікуди йти”. Безкорисливість П. дана зрозуміти у фіналі роману й Штольцу: їй не потрібні його звіти в керуванні маєтком, як не потрібні й доходи від Обломовки, наведеної Штольцем у порядок. Світло життя П. згас разом з Іллею Іллічем
(1 votes, average: 5.00 out of 5)