Новела Косинки “Мати”: психологізм художньої деталі

Григорій Косинка (справжнє прізвище – Григорій Стрілець) – найвидатніший новеліст 20-х років. Його новелістичні дебюти в 1920-1922 pp. привертали увагу як письменників, так і літературознавців.

Основоположник цього жанру В. Стефаник назве його своїм сином з Дівич-гори. Відповідно до світорозуміння й світовідчуття, Косинка не став слухняним ілюстратором вигаданих владою й критикою перемог революційних ідей в пожовтневій Україні. Він реально відтворював події, ставився до правлячої ідеології з позицій народної історії і кожну ідею “виводив” з душі конкретної особистості.

Йдучи у своїх художніх узагальненнях від “малого” (деталі) до “великого”, від психології на перший погляд незначного факту до його філософії, талановитий художник слова відкривав драми й трагедії, а не перемоги та тріумфи революції елементи психологізму, використовувані письменником, поглиблювали ті душевні злами, що відбувалися в людині. Як наслідок, через почування й думи окремої людини рельєфніше у новелах Г. Косинки поставала доля народу і краю, точніше вимальовувався шлях людства до істини.

Новела “Мати” в цьому плані є унікальною й неповторною. У центрі уваги новеліста – одна родина. Події, зображені у творі, відбуваються ввечері, вночі та вранці. У родині бідного селянина помирає мати. Надій на її порятунок мало. Однак син Андрій, як і

інші члени родини, не хоче змиритися з тим, що до хати завітає смерть. Тому й лаштується привезти лікаря із Зеленозміївки, хоч надій на порятунок мало. До того ж довкола йдуть бої. Перед від’їздом Андрій просить у матері прощення: “Простіть мене, мамо…”.

Увесь сюжет новели побудовано в основному на діях, роздумах, певних вчинках юнака. І лаконічно реальні картини тієї ночі, ніби квітка у вінок, уплітаються внутрішні монологи, які переповнюють душу і серце. Андрій стає учасником подій у польському війську, але це не хвилює його. Він думкою лине до хати, рідної хати, де “лежить розхристана мати, що рве з гарячки на собі сорочку”.

Він розуміє свій обов’язок перед ненькою. Не дивлячись ні на що, вірить, що встигне привезти лікаря. У лоні ночі – воєнні сутички: стріляють поляки, німці, більшовики. Багато смертей, але то чужі люди, яких юнак сприймає як ворогів матері. У хлопця з’являється думка вбити “хоч одного з армії, хто носить житній комір пшениці”. І не тому, що він має іншу ідеологію, а тому, що заважає врятувати матір.

У центрі уваги письменника – новеліста – діалектика душі людини, яка не перейнялася більшовицькою ідеєю. Для Андрія мати – то найдорожче; то його власний біль. Такому сприйняттю великою мірою сприяють оповіді від першої особи, внутрішні монологи. Настрій хлопця поглиблюється динамічними пейзажами як засобами психологічної характеристики: “…на возі лежить засланий брезентом пожатий пирій, а в передку чорніє стара кирея”; “хмари заступили під лісом кавалерію”, “у хаті стіл чорний, аж вилискується під лепом”… У лаконічних пейзажних картинах поєднані моторні й зорові образи: Андрій усе бачить і чує.

При чому, помічає те, чого б, здавалося, за даних обставин можна і не помітити: “… а блискуча піч стоїть поколупана до цегли”; “… паляниця з дрібком солі…”, “… вікна великі й малі”… Дієвість пейзажу, його активна роль досягається насамперед використанням барв: чорного кольору добирають зорові образи. Декілька разів апокаліптичність зображуваного автор подає через нагнітання двох кольорів: “…чорне сонце втикане багряно-червоними стрілами на вітер”.

Яскравим психологічним мовностилістичним засобом у новелі є епітети, метафори, порівняння, персоніфікація, нагромадження дієслів. Епітети використано у описі зовнішності матері, яка символізує материнство, уособлює вічний спокій і стабільність; для характеристики поляків (їх шинелі мають житній колір), внутрішній стан Андрія передано персоніфікованою метафорою (“…за селом стугонить під копитами земля”). Пейзажний живопис і психологічний аналіз тісно пов’язані між собою і сприяють глибокому розкриттю образу одного з головних героїв, моральний ідеал якого – у складному, суперечливому світі зберегти родину.

‘ Важливу роль у новелі відіграє внутрішній монолог, який автор будує за допомогою риторичних запитань, окликів, що бентежать душу читача: “Хіба можна було сказати цій потайній собаці про смерть моєї матері? Хіба можна?”, “чому моя мати так зціпила щільно губи, як і мертвий солдат?”. Одним з психологічних засобів є діалог. Він рухає сюжет новели, наближає бойові дії, які є тлом для найголовнішого для Андрія – тривоги за життя матері, до розуміння головної ідеї новели. Використовуючи прості синтаксичні структури, автор досягає лаконічності розповіді.

Майстерність Г. Косинки полягає в тому, що він на прикладі однієї родини розповів про трагічне життя українського селянства й дійшов висновку: тривалі душевні надломи знаходять свій вияв у винятково напружених подіях.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Новела Косинки “Мати”: психологізм художньої деталі