Новаторство поезії Василя Стуса

Василь Стус… Це ім’я викликає подив, бо життя його було коротке, але яскраве. Доля – трагічна. Творчість – національна гордість, бо є духовним надбанням. В чому ж його сила і своєрідність таланту?! Так, саме таланту XX століття. Його поправу можна назвати Людиною з великою букви, бо вболівав за свій народ, переживав із ним печалі і радощі, був патріотом своєї землі, справжнім громадянином країни.
У своїх поезіях Василь Стус відтворив добро і справедливість, правду і гуманність. Він не мислив життя без України, ця безмежна любов проходила через усі його твори. О, земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні
І лазурово простелися, Промийся мертвому мені! І поверни у дні забуті; Росою згадок окропи, Віддай усе благій покуті І тихо вимов: лихо, спи!… Сонця хлопочуться в озерах,
Спадають гуси до води, В далеких по життєвих ерах Мої розтанули сліди. Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі. О, земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні, І лазурово простелися,
І душу порятуй мені. Твори Стуса напливають на читача сюжетними гомінливими хвилями, вливаються в душу, суще, розум. Мало знайдеться серед його поетичної спадщини “сюжетних” віршів, які читач міг би переповісти своїми словами
Його поезія – новаторська за своєю суттю, оригінальна філософським осмисленням буттям, вона нелегка для розуміння, бо поет часто відходить від установлених

канонів образотворення, смислів деформує слова й поняття.
Він розмірковує над сутністю людського існування, шукає шляхи боротьби за людську правду. Сидять по шпарах всі мужі хоробрі, Всі правдолюби, сорт би вас побрав! Чи людська добрість – тільки доти добрість,
Поки без сил, без мужності, без прав запомогти, зарадити, вступитися, Стражденного в нещасті прихистить І зважитись боротися, щоб жити, І зважитись померти, аби жить? Здебільшого вірші у збірках “Круговерть” та “Зимові дерева” – роздуми над життям людини, виступити проти переслідувань, утисків усього українського.
У табірних поезіях звучить мотив трагічної долі, самотності, приреченості. В. Стус також перегортає заплямовані сторінки історії свого народу: міжусобиці в Україні, братовбивства, продаж українців у ясир, підняття руки на матір, У вірші “За літописом самовидця” автор подає жахливу картину:
Украдене сонце зизить схарапудженим оком, Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа За хмарою хмари. З димом пожарів – високо Зоріє на пустку усмерть сполотнілим божа. Як бачимо, його поезія – це біль свого часу. Він відчував її гостро і тонко, він пророкував так точно, що ми зараз дивуємося. Все це робить його неповторним, вічним.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Новаторство поезії Василя Стуса