Сидів одного разу влітку ведмідь Бамсе на пагорку та й задрімав на сонечку. А отут лис Миккель із лісу крадеться. Побачив він ведмедя й думає: Дрімаєш, дедуля? Ах ти, лежень етакий! Ну перегоди, зараз я з тобою жарт зіграю. Піймав він у лісі трьох мишей, поклав їх на пеньок під носом у ведмедя, а сам підкрався до нього тихенько так як гаркне над самим вухом:
- Бух, бух! Прокинься, Бамсе! Пер-Стрілок за горою.
Покричав він так, а сам б'ю у ліс! Стрепенувся ведмідь, підхопився спросоння й оглядається, хто це його розбудив? Та розв'язав він, що це лісові миші на пеньку його попугать здумали. Праг він було їх на шматки розірвати, так раптом бачить - меж деревами на лісовій опушці лисий хвіст миготить. Зрозумів ведмідь, що це знову хитрий Миккель із ним жарт зіграв, і пустився навздогін за лисом. Біжить він за ним по пагорках так по галявинах, через гаї, переліски, кущі - колом тільки тріск коштує. Зовсім уже знесилився хитрий Миккель; ледве до своєї нори добіг. А нора у нього під коріннями великої ялини була. Тільки праг лис у неї прошмигнути, а ведмідь хвать його за хвіст і не пускає. Пропав рудий лис! Тільки Миккель був не з тих, хто у лиху голову втрачає. Обернувся він і крикнув ведмедеві:
- Кидай ялиновий корінь - вистачай лисий хвіст!
- З переляку випустив ведмідь лисий хвіст і за ялиновий корінь ухопився. А лис Миккель шасть у нору! Заліз глибже й кричить звідти ведмедеві:
- Що, дедуля, знову я тебе околпачил!
- Ну перегоди, я тобі це пригадаю! - заревів ведмідь і побрів назад на пагорок дрімати на сонечку.
А у лиса з тієї пори на хвості біла мітка від ведмежої лапи залишилася.