Їхав одного разу мулла зі своїм батраком додому звідкись здалеку, затримався й розв'язав у попутному аулі заночувати. Справа була взимку, у морози. Загорнув він на нічліг до одному старому. Старий зустрів муллу гостинно.
- Заходь, будь гостем! - запросив він.- У мене у будинку нікого немає. Я так ось моя вівця із мною гріється...
Розпріг батрак коней, зайшли у будинок.
- Роздягайся, мулла, - запрошує старий, - знімай шубу!
А у мулли була тепла шуба на вовчому хутрі. Як почав він із себе шубу знімати, почула старикова вівця вовчий дух, затремтіла, забила копитцями про підлогу.
Здивувався мулла.
- Що це, - говорить, - твоя вівця так стривожилася?
- Е-Е-Е!- відповідає старий.- Вівця моя не проста. Вона - знаменитий мисливець. Цією зимою десять вовків розтерзала.
Батрак у вогнища гріється, нишком сміється, як старий муллу дурить, а мулла з великого розуму старому повірив, і захотілося йому заволодіти такою дивною вівцею.
- Продай!-просить він старого.- Заплачу скільки прагнеш!
- Продати я б продав, - упирається старий, - так самому потрібна. Від такої вівці у господарстві більша користь.
- Тисячу рублів не пошкодую! Продай! Ну, старий не став більше торгуватися, продав вівцю за тисячу рублів.
Ранком рано виїхав мулла зі своїм батраком і вівцю відвіз. Радий-Радісінек! А неподалік від того аулу стояв ліс, і тільки вони у нього у'їхали, вийшли їм назустріч три вовки.
Зачула вівця вовчий дух і ну із саней вириватися.
- Спускай її, спускай!- закричав мулла.- Бачиш, вона прагне з вовками поборотися!
Засміявся батрак:
- Перегоди, хазяїн! Нехай посабоней розлютить!
А вовки вже до самих саней дібралися, коштують, зубами клацають. Відпустив батрак вівцю, стрибнула вона на сніг, так скоріше - у ліс! Та вовки за нею слідом...
- Біжи!- велів мулла батракові.- Око з неї не спускай, а то вона вовчі шкіри попсує.
Побіг батрак у ліс. Бачить, вовки пішли, а від вівці тільки кісточки валяються. Повернувся він і говорить:
- Так, мулла! Істинно це була дуже хоробра вівця! Хоч сама дочиста згризена, але зате й від вовків ні шерстинки не залишилося.
Розсердився мулла:
- Ось бачиш! Велів же я тобі її відразу спускати! А ти не послухався! Це ж мисливська вівця! Та вовків зжерла, і сама себе з люті розтерзала.