Було у одного старого три сини. Двоє старших роботящі й тлумачні. Молодший же - ледачий і гуляка. Умер старий батько, і залишився молодший брат на піклуванні старших.
Багато років напували вони його й годували, а потім і говорять:
- Пора тобі, братик, почати разом з нами у господарстві працювати.
А молодшому лінь, не хочеться... Розсердилися старші брати, виділили йому частина з батьківської спадщини й сказали:
- Живи, братик, сам по собі, як прагнеш! Швидко промотав молодший брат батьківське добро. Як далі жити - не знає... А батько перед смертю розповідав синам, що зарив
Він у кургані барило золота. "Якщо зубожієте, вирийте барило й поділите нарівно, - заповів батько - А будете жити у достатку - золота не торкніть".
"Я адже вже зубожів", - подумав молодший син і вирив барило. Вирив і сховав. А потім пішов до старших братів і говорить жалібним голосом:
- Брати, я дуже бідую. Вириємо батьківське золото й поділимося. Погодилися старші брати. Прийшли з молодшим на курган, усе колом
Изрили - нічого не знайшли.
- Це ви тайкома віднесли золото!-закричав молодший брат, - Ти сам, напевно, побрав, а на нас звалюєш!- обурилися старші. Сперечалися, сперечалися, до згоди не прийшли. Відправилися до судді. У шляху застав братів злива. Перечекали вони його під деревом і пішли не поспішаючи далі: ідуть, сліди на дорозі розглядають.
Ось старший брат і говорить:
- Недавно тут пройшла череда. Кіз у череді більше, ніж овець.
- Та пасе ця череда старий, - сказав середній.
- А собака у пастуха - сіра вівчарка, - додав молодший.
Пройшли ще небагато й побачили свіжу колію. Та знову першим заговорив старший:
- У цій гарбі їде хвора жінка.
- Бик, запряжений праворуч, сліпий на праве око, - сказав середній.
- А колеса у гарби - одне нове, інше старе, - додав молодший. чи Багато, чи мало пройшли, наганяє їхній вершник і запитує:
- Не бачили по дорозі череда?
- Ні, не бачили, - відповідають брати. Хльоснув вершник коня, поскакав далі.
- Агов, - окликнув його старший брат, - овець у цій череді було менше, чим кіз?
- Вірно! - зрадів вершник. - Менше! Ви правабоно говорите!
- Пастух у цієї череди старий? - запитав середній.
- Старий, старий, - підтвердив вершник, - Вівчарка у нього сіра? - запитав нарешті молодший.
- Сіра!-закричав вершник.- Виходить, бачили моя череда? Ось спасибі вам! Але брати у один голос сказали, що ніякої череди вони не бачили, і
Вершник у здивуванні поїхав далі.
Знайшов він своя череда. Погнав його назад і зустрівся знову із братами.
- Від пастуха я довідався, що ви й справді не бачили моєї череди, - сказав він. - Як же ви усе про нього знаєте?
- Слідами, - відповів старший брат.- Під час сабоного дощу вівці норовлять укритися від вітру, а кози йдуть проти вітру.
- А у пастуха ремінь від чарика волочився по землі, - додав середній брат.- Тільки стара людина могла не звернути на це уваги. Молодий нагнувся б і зав'язав.
- А там, де вівчарка обтрушувалася від дощу, залишилася сіра вовна, - відгукнувся молодший.
Подивувався вершник їх тямущості, і відправилися вони кожний своєю дорогою. Вершник череду погнав, брати до судді пішли.
Чи Багато, чи мало були вони у шляху, нагнали їх два вершники, запитують:
- Не чи зустрічалася вам по дорозі гарба? - Ні, - відповідають брати.- Не бачили...
Хльоснули вершники своїх коней і поїхали далі.
- Агов, стійте!- окликнув їхній старший брат.- У гарбі була хвора жінка?
- Так! - підтвердили зраділі вершники.
- Бик, запряжений праворуч, був на одне око сліпе?- запитав середній брат.
- Сліпий, - підтвердили вершники.
- Одне колесо у гарби було старе, інше - нове?- запитав молодший.
- Усі так!- здивувалися вершники.- Чому ж ви говорите, що не бачили гарбу?
- Ні, гарби ми не бачили, - відповідали брати впевнено.
Поскакали вершники з досадою ладь. Знайшли вони свою гарбу, вертаються назад і говорять:
- Правду ви сказали! На гарбі їхала наша невістка. Вона підтвердила, що ви їй не зустрічалися. Як же ви про усе довідалися?
- У вашої невістки були сабоні болі, вона хапалася руками за колеса й гальмувала їх. Тому я догадався, що жінка хвора, - відповів старший брат.
- Ліворуч, уздовж узбіччя, навіть стара трава була обскубана, а на правій стороні й молода недоторканої залишилася; ось я й подумав: бик, що йде праворуч, сліпнув на праве око, - сказав середній брат..
- Нове колесо залишило прямий слід. Старе валандалося як п'яне, - сказав молодший із братів.
Подивувалися вершники розуму й догадливості братів і відправилися кожний своєю дорогою.
Довго йшли брати й прийшли нарешті до судді.
- Із чим подарували, молодці?- запитує суддя.
- Суперечка у нас, - скаржаться брати.- Прийшли, щоб ти нас розсудив.
Перш ніж до справи приступитися, суддя розв'язав подорожан нагодувати. Подали їм калмицький чай з бавирсаками...
Відсунув старший брат від себе пригощання.
- Не гневайся, ушанований хазяїн, бавирсаки ми їсти не станемо. Пшениця, з якої змололи для них борошно, виросла на цвинтар.
Велів тоді суддя зарізати ягня. Принесли смажене, м'ясо, середній брат повів носом і говорить:
- Ягняти теж не станемо їсти. Він вигодуваний молоком собаки. Молодший же додав:
- А ти сам - суддя несправедливий!
Не став суддя сперечатися. Усе, що сказали брати, була щира правда.
- Не стану я ваша справа вирішувати, - говорить він братам, - бачу, ви й самі у судді годитеся. Але допомогти вам можу. У мене є розумник дочка. Вона живе у сусідньому аулі. До неї йдіть, вона вас розсудить.
Відправилися брати у сусідній аул, відшукали дочка судді.
- Які звістки принесли?- запитує вона у юнаків.
- Вести у того, хто запитує, - відповідають брати. Та тоді дочка судді розповіла їм таку притчу.
...Жив колись у одній країні хан. А у того хана була єдина дочка. Полюбила вона бідного юнака. Та юнак теж її полюбив, хоч і знав, що не бувати ханської дочки його дружиною. Так і сталося. Видав хан свою дочку заміж за сина сусіднього хана. Зіграли вони весілля, і ось, коли наречений увечері прийшов у Спокої нареченої, дівчина гірко заплакала.
" Про що ти плачеш?- запитав наречений.- Ти не рада, що вийшла за мене?" "Я люблю іншого, - відповіла наречена. - Та він теж мене любить. Подумала я про те, як він зараз горює, і заплакала".
Почувши це, наказав наречений своїм слугам осідлати коня, велів дівчині переодягтися у чоловічий одяг і відправив її до того юнака-бідняка.
"Поїдь, - напутствовал він її, - якщо твій улюблений дасть згоду на наше одруження, тоді й вертайся".
Поїхала ханська дочка. Зустрілися їй на шляху сорок злодіїв-розбійників.
Затримали вони її й по її красі догадалися, що перед ними дівчина.
"Яка удача!- зрадів отаман.- Тридцять дев'ять моїх молодців я вже женив, тільки один, сороковий, не одружений ще. Будеш його дружиною! "Тоді дочка хана заблагала:
"Батько проти моєї волі видав мене за ханського сина. А я люблю юнака-бідняка. Розповіла я про цей своєму нареченому, і він послав мене до улюбленого довідатися, чи дозволить він мені стати дружиною іншого. Згляньтеся ж, відпустите мене!" "Добре, - сказав отаман.- Поїдь!" А про себе подумав: " Як би через неї хан не відрубав нам усім голови!"
Ось приїхала дівчина до свого улюбленого, постукала у віконце. Вийшов юнак, побачив її, зрадів.
"Звідки ти? Як мене знайшла?" "Ти адже знаєш моє горе. Батько видав мене за ханського сина... Прийшов наречений увечері після весілля у мої Спокої, а я згадала тебе й заплакала. Він довідався, про що я плачу, пошкодував мене й послав до тебе. Як ти розв'яжеш, так ми й зробимо..." Задумався юнак.
"У твого чоловіка добре, чесне серце, - сказав нарешті він.- Повернися до нього, подякуй йому й будь йому доброю дружиною. А я знайду мужність вилікувати від любові до тебе".
Та повернулася тоді дочка хана до свого нареченого...
- А тепер скажіть мені, - запитала дочку судді, - хто з них найкраща людина: чи син хана, чи отаман розбійників, або той юнак-бідняк?
- Краще всіх зробив ханський син, - відповів старший брат.
- Ні, - заперечив середній брат.- Юнак-Бідняк краще!
- А по-моєму, - перебив його молодший, - так отаман розбійників! Та сказала тоді дочка судді:
- Чесний хвалить чесн, що любить - люблячого, а злодій - злодія. Зізнайся: ти відніс батьківське золото?
Так довелося молодшому братові зізнатися, що украв батьківський скарб.