Жили-Минулого за давніх часів два хани: Хан Заходу й Хан Сходу Послав одного разу Хан Сходу лист до Хана Заходу з гінцем, і було у тому листі сказане ось що: "Коли твої табунники гнали табуни з гірських лугів у степ, мій на увесь світ знаменитий жеребець, почувши їх тупіт, заіржав. Стало бути, лошата із твоїх табунів цього року - усі мої!"Здивувався Хан Заходу зухвалості й дурості сусіда. Здивувався й задумався. Війну починати йому не хотілося, а втратитися приплоду своїх незліченних табунів теж було образливе.
Розв'язав Хан Заходу скликати на раду старих, прославлених у народі. Скликали мудрейших, розповів їм хан, що його тривожить.
Та ось виступив уперед сивобородий старий по імені Женали.
- Накажи, владика, озброїти сорок хоробрих вершників, які слухалися б мене у всьому. Дай мені сорок порожніх мішків, рослого верблюда, маленького ослика так козла з довжин-. ний бородою, і я позбавлю тебе від турботи.
Зрадів хан, розпорядився дати старому Женали всі, про що він просив, і покарав своїм вершникам:
- Коріться Женали, як мені самому, не те меч мій покуштує вашої крові!
Пустився старий Женали на чолі свого загону у шлях.
Багато днів і багато ночей їхали вони, поки досяглися, нарешті, столиці Хана Сходу. Намет свій Женали розкинув у міських стін, на березі ріки, і велів вершникам:
- Зберіть побільше кругляків на ріці, наповните ними мішки, - поїдьте у місто й шпурляйте камені у ханських собак.
Як він велів, так вершники й зробили. Закидали вони собак хана каменями. Підняли собаки вереск і виття. Призвав розгніваний Хан Сходу свого візира й запитує:
- Хто посмів скривдити моїх собак?
- Приїжджі люди кидали у них кругляки, великий хан, - відповів візир, тремтячи й низько кланяючись.
- Пішли до мене негайно їх старшого! Нехай прийде набольший! Поскакав візир самоособисто до старого Женали й говорить:
- Наш милостивий хан негайно вимагає до себе вашого старшого-набольшего! А Женали сидить собі спокійно на бережку й показує на верблюда:
- Ось у нас найбільший! Веди його, якщо тобі треба! Привели верблюда у палац. Роз'ярився хан. Кричить:
- Я адже не про зріст говорив, я про старшинство говорив! Веди до мене їх старшого. Хто у них там з бородою?!
Помчався візир до Женали, прискакав, піт із чола рукавом утирає:
- Хан вимагає до себе вашого бородатого!
А Женали не тривожиться нітрохи. Показав на козла, який відразу травичку щипав:
- Ось він, наш бородань! Веди, коли тобі завгодно!
Потягли у палац козла. Козел головою мотає, упирається. Як побачив його Хан Сходу, побілів від злості.
- Хіба я про таку бороду говорив? Я адже сивобородого старого привезти наказував!
Полетів візир до Женали втретє, жене коня щодуху, сам ледве дух перекладає. Говорить старому:
- Хан Сходу, уф, вимагає тебе, уф, самого у палац!
- Так би відразу й сказав!- розсердився Женали.- Немає мені від вас спокою! Прийшов Женали у палац. Хан Сходу запитує грізно:
- Як змели твої, люди побити моїх, кращих собак? А старий Женали йому у відповідь:
- На отару Хана Заходу напали вовки, а ваші собаки отут разлеглись, начебто їм і справи ніякого немає!
Здивував Хан Сходу.
- Ти у своєму розумі, старий? Що за справу їм до вашої отари?! Тоді Женали йому у відповідь:
- А яка справа нашим табунам до ржанья твого знаменитого жеребця? Не найшовся хан, як відповісти. На допомогу до нього прийшла дружина.
- Ми тобі завтра відповімо, старий, - сказала ханша.- Тільки завтра ти
Приходь у палац не голий і не одягнений, не пішки й не верхи, по дорозі й без дороги.
Повернувся старий Женали до себе у намет. Сидить і міркує: "Рогожа - не одежа, узбіччя - не дорога, осів мій - не кінь... " Зшив собі бешмет з рогожі, сіл верхи на маленького ослика й відправився преспокійно до Хана Сходу.
Сам по узбіччю править, ногами по землі перебирає. А ханша вже його чекала. Побачила Женали з вікна, підкликала його й говорить:
- Ти перехитрив мене, старий! Я сама розповім ханові, як ти прибув. Вертайся й передай своєму владиці, що Хан Сходу по гідності оцінив розум вашого народу.
Привіз старий Женали Ханові Заходу добрі звістки.
З радощів хан насипав йому мішок та ще мішок, а всього сорок мішків золота. Та жив мудрий Женали до смерті у багатстві й пошані.