Як те вночі їхали ми затокою. Було тихе тихо, настільки тихо, що видалося: пискни комар на тому бережу – і ми почуємо. На затоці жодного сплеску, човен жодного разу не качнуло.

Легкий туман парив невагомо. Крізь нього й підсліпувата зоря, яка літньою

Ось що розповідають старі нівхи про хороброго мисливця Тев рине й ведмедиці.

Жив цей мисливець більше у тайзі, і рідко коли бачили його у рідному стійбищі. Розповідали, що щороку він убивав не менше чотирьох ведмедів, а за усе своє життя вбив їх більше п'яти десятків. Та ходив він на ведмедя один зі стародавнім нивхским списом – ках.

Хитрому як довіряти можна! У хитрого мовою одне, а у голові інше. З хитруном поведешся – у обоє ока за ним дивися!

Жила у тайзі лиса. Дуже вона спритна так хитра була. Та жила розкошуючи. Ловила фазанів, перепелиць, куличков. Полювала на птахів, та й пташеняами не гидувала. А вуж яйця вона любила!.. Скільки гнізд розорила,

Давно, за старих часів, було багато риби, було багато звіра, було багато дичини. Нівхи юколу готовили, добре жили. Кожна людина юколу для себе готовив, складаючи її у комору.

Одного разу безліч ворон з'явилася. Нівхи ходити не могли у комори. Ворони виривали у людей юколу й з'їдали

Бідний старий, бідна баба одні жили. У старого вже сил немає на полювання ходити, ось у юрті і їжа у них не щодня. Одяг уся потріпалася, навіть шапка у старого – і та рвана. Одного разу пішов старий до ріки рибу ловити. На гачок він її ловив. Два рази наживку міняв, гачок порожньої витягав.

Праг уже старий додому вертатися, так подумав:

Говорять, раніше лебеді були німими птахами, і лапки у усіх були чорними. Тепер усякий знає, що вони кричать «ки ки, ки ки», за що й одержали назву «кикик», і лапки у багатьох – червоні.

Чому лебеді стали такими?

У стійбище, на березі затоки, жила маленька дівчинка. Вона дуже любила відіграти на рівній піщаній косі: з ранку до вечора малювала прутиком

Три людини на нерп поїхали полювати.

Стояла ясна погода, море було спокійним, гладким. У море не було ні однієї нерпи. Потім один з мисливців, піднявшись, потягнувся й позіхнув. Отут на море став опускатися густий туман. Мисливці заквапилися,

На півночі їх міфу є затока, відділений від Пилка керкка – Охотського моря – піщаною косою. Це лагуна. Лагуна як лагуна: у її чаші є глибоке русло, у яке під час припливу вливається морська вода, а у відлив вона бурхливо виливається назад у море через вузьку протоку; у лагуні є й велика обмілина, вона простягнеться на захід від блакитного

Жив одна людина. Його батько, мати, брати, сестри усе вмерли. Нудно стало людині одному, і пішов він у сусіднє стійбище дружину шукати. У перших же вішав, де юкола сушилася, побачив молоду жінку. Вона, навпочіпках сидячи, гострим ножем кету обробляла. З кожної кети п'ять юкол виготовляла. Добре працювала, швидко, спритно.

Дуже давно це було. З тих пір стільки часу пройшло, що де ріка текла – там сопки коштують, де камені лежали – там тепер лісу виросли.

У мисливця Чумдага з роду Дунгу народилася дочка.

У Чумдаги давно не було дітей. Дуже хотілося Чумдаге сина мати, але він і дочці був радий. А мати від радості просто не знала, куди подітися