Жив-Був колись один дуже бідний швець. Він витратив останню монету, щоб купити шматок шкіри, та й того вистачило б лише на одну пару черевиків. Пізно вночі він закінчив кроїти, відклав ножиці, залишив шкіру на столі, щоб ранком почати шити черевики, і пішов спати.
Але ранком, коли він підійшов до стола, щоб почати роботу, замість шматків шкіри виявив пару новісіньких, зовсім готових черевиків. Він у здивуванні підніс їх до очей: таких він у житті не бачив. Швець усе ще витріщав на них ока, коли у майстерню зайшов перший покупець. Побачивши черевики, прийшов у такий захват, що відразу купив їх за високу ціну.
Тепер у шевця вистачило грошей, щоб купити шкіри на цілих чотири пари черевиків.
- Ось це удача, - сказав він дружині.
Увечері він скроїв усі чотири пари й залишив на столі, щоб ранком почати шити. Але ранком знову всі чотири пари лежали готовенькі. Та знову робота була виконана досконало, так що швець не встигнув оглянутися, як усі були куплені за гарні гроші покупці намагалися вихопити його черевики один одного.
Тепер швець зміг купити шкіри вже на дванадцять пар. Увечері він усе розкроїв і відправився спати.
- Завтра у мене важкий день, - сказав він дружині - Прийде зшити двадцять чотири черевики. - Він усе ще не вірив, що йому може ще коли-небудь так повезти.
Але ранком знову всі двадцять чотири черевики стояли на столі готовенькі. Та знову їх виривала друг у друга ціла юрба покупців.
Так і пішов у шевця день за вдень: увечері він кроїв шкіру, а ранком черевики були готові. Та він купував усе більше шкіри й кроїв усе більше черевиків, і одержував за них усе більше грошей. Та справа його квітнула.
Одного разу, перед самим Різдвом, швець сказав дружині:
- Праг би я Усе-таки знати, чиї це руки нам так здорово допомагають? Давай уночі сховаємося й постежимо.
Увечері вони запалили свічу, залишили її на столі й сховалися у шафу, завісившись старим одягом. До напівночі вони чекали дарма. Але як тільки годинник на церкві пробили дванадцять, вікно раптом саме собою розкрилося й у нього влізли два малюсінькі чоловічки. Вони були такі маленькі, що кожний смог би вміститися у тебе на долоні, а одежинок на кожному було не більше, чим на новонародженій дитині.
Схрестивши ноги, чоловічки сіли на столі шевця й прийнялися працювати зі шкірою, так так, що вона сама лягала до їхніх малюсіньких ручок, і ви б стіл не встигнули накрити, як була готова прекрасна пара черевиків. А коли усе було закінчено, вони акуратно склали всі інструменти, задули свічу й вистрибнули у вікно.
Швець із дружиною вилізли із шафи.
- Знаєш, чоловік, - сказала дружина. - Ці малята зробили нас багатими. А самим, бідолахам, нема чим укритися у такий холод. Давай я зшию їм куртки, штани й капелюха, а ти зробиш по гарній парі черевичків! Швець погодився. Він зшив черевички, а дружини малюсіньку одежинку. А вночі, коли усе було готове, вони склали усе це на столі біля запаленої свічі й знову сховалися у шафі.
Як тільки годинник на церкві пробили дванадцять, вікно знову саме собою відчинилося й у нього влізли два маленькі чоловічки. Вони подивилися на стіл і побачили, що замість розкроєної шкіри там лежать два малюсінькі костюми й дві малюсінькі пари черевиків. Та як же вони засміялися, як застрибали від радості! Та так, сміючись і стрибаючи, вони одяглися, а потім узялися за руки й прийнялися танцювати на столі. Вони танцювали й співали пісеньку про те, що нарешті вони тепло одягнені й можна трошки відпочити від роботи. А потім задули свічу й вистрибнули у вікно.
Після цієї ночі вони більше не приходили. Але швець, чесно говорячи, не дуже горював - адже він дечому навчився, спостерігаючи за чоловічками, і міг уже сам тепер шити черевики краще, чим будь-який майстер у світі.