Не обійшовся Ейленшпигель без крутійства й у селі Ризенбург. Жив там один священик, у якого була гарна ключниця й славна маленька конячка. Священик дуже любив обох, коні навіть більше, ніж служницю. Якось раз побував у Ризенбурге брауншвейгський герцог, і велів він передати священикові через інших людей, що праг би роздобути цю конячку й готовий сплатити за неї більше, ніж вона коштує. Але священик рішуче відмовив герцогові; занадто вже він любив свій коня й не бажав з нею розстатися. Насильно ж забирати її герцог не праг.
Почув про це Ейленшпигель, який розумівся на таких справах, і сказав герцогові:
- Милостивий пан, що ви мені подаруєте, якщо я роздобуду вам кінь ризенбургского попа?
- Якщо ти це зробиш, - відповідав герцог, - я дам тобі червоний каптан зі свого плеча, розшитий перлами.
Ейленшпигель узявся за цю справу й направився у село. Йому вже доводилося бувати у будинку священика, так що його тут знали й прийняли гостинно. Через кілька днів прикинувся Ейленшпигель зовсім хворим, почав голосно стогнати й зрештою зліг. Священик і його ключниця не знали, як йому допомогти, і дуже засмучувалися. Нарешті, бачачи, що йому зовсім зле, священик завів з ним мовлення про сповідь. Ейленшпигель нічого не мав проти. Тоді священик сказав, що сповідує його сам, і запропонував пригадати усе, що не є у нього на душі, усе погане, що довелося йому зробити за своє життя, і всемилостивий Господь вибачить йому. Ейленшпигель слабким голосом відповів священикові, що гріхів за ним ні, крім єдиний-єдиного-одного-єдиного, але у ньому він не може йому висповідатися. Краще було б покликати іншого священика, щоб він міг розповісти йому всі, тому що він боїться, що пан священик буде гніватися, якщо він відкриється йому.
Почувши це, священик загорівся цікавістю, і захотілося йому довідатися, у чому тут справа.
- Дорогою Ейленшпигель, - сказав він йому, - дорога далека, я чи навряд зможу роздобути іншого священика, і, якщо ти тим часом умреш, нам обом прийде тримати відповідь перед Богом. Скажи мені свій гріх; можливо, він не так вуж великий і я звільню тебе від нього. Та й що тобі боятися мого гніву, я адже не має права розголошувати сповідь.
- Ну що ж, - говорить тоді Ейленшпигель, - раз так, я сповідаюся вам. Нехай гріх і не так великий, але мені жалко, що вам буде неприємно; адже справа стосується вас.
Ці слова ще сильніше роздражнили цікавість священика, і він розв'язав довідатися усе будь-що-будь. Коли Ейленшпигель у нього що-небудь украв, сказав він, або у чомусь подібному винний, нехай говорить без побоювання, він вибачить його й не затаїть проти нього зла.
- Ах, дорогий пан, - сказав Ейленшпигель, - я знаю, що ви будете гніватися, але, раз вуж мені скоро прийде розпрощатися із цим миром, я повинен вам відкритися. Не гніваєтеся, дорогий пан, справа у тому, що я спав з вашою служницею.
Священик запитав, чи часто це бувало.
- Усього лише п'ять раз, - відповів Ейленшпигель. "Ну, вона п'ятикратно за це одержить", - подумав священик, і, відпустивши гріхи Ейленшпигелю, пішов він до себе у кімнату, покликав служницю й запитав її, чи спала вона з Ейленшпигелем. Ключниця відповіла, що це неправда. Тоді священик заявив, що Ейленшпигель сам зізнався йому у цьому на сповіді й він не може йому не вірити. Вона повторювала "ні", він говорив "так", а потім побрав ціпок і побив її до синців. А Ейленшпигель, лежачи у ліжку, сміявся й думав про себе: "Ну, тепер справа буде зроблена".
Він пролежав день, а за ніч поправився й ранком, піднявшись, сказав, що йому вже легше й він повинен відправлятися далі. Запитав, скільки він заборгував за час хвороби; священик усе порахував, одержав з нього й дуже був радий, що той іде. Та й ключниця була рада - адже це по його милості її побили. Ейленшпигель уже зовсім зібрався, але перед тем, як рушити у шлях, сказав священикові:
- Пан священик, прагну вас попередити, що, оскільки ви розголосили таємницю сповіді, я має намір поїхати у Гальберштадт і розповісти про це єпископові.
Почувши, що Ейленшпигель прагне зробити його нещасним, піп забув усю свою злість і став просити Ейленшпигеля, щоб він мовчав, обіцяючи йому за це двадцять гульденів. Але Ейленшпигель сказав:
- Ні, я й за сто гульденів не стану мовчати, я піду й зроблю, як обіцяв. Тоді священик зі сльозами на очах прийнявся просити служницю, щоб вона з Ейленшпигелем поговорила й довідалася, чого він прагне; він усі йому віддасть за мовчання.
Нарешті Ейленшпигель сказав, що він готовий тримати мова за зубами, якщо йому віддадуть коня. Священик більш охоче віддав би всі свої гроші, чим розстався з конем, - так він її любив. Але прагнеш не прагнеш довелося коні віддати, і Ейленшпигель відразу на ній поскакав.
Прискакав він клуса до Міських воріт. А герцог стояв у цей час на звідному мосту. Побачивши Ейленшпигеля на коні священика, зняв він із себе обіцяний каптан і говорить:
- Мій славний Ейленшпигель, ось тобі твій каптан.
- А ось вам ваш коні, милостивий пан, - відповів Ейленшпигель, спішуючись.
Дуже був йому герцог вдячний, а потім попросив розповісти, як удалося йому одержати у попа кінь, і, почувши про весь, весело сміявся й дав Ейленшпигелю на додачу до каптана ще й коня.
А священик сильно горював про свою конячку й часто бив із цієї нагоди служницю, так що вона скоро від нього пішла. Та залишився він ні із чим: без коня й без служниці.