Якось один пастушок гнав свою череду прекрасною зеленою долиною. Він дуже утомився й зупинився відпочити у поросшего густою травою пагорка. Та ось отут - те, прямо під ногами, побачив маленький срібний дзвіночок.
Пастушок підняв його й легенько потряс. Дзвіночок задзвенів. Пастушок ніколи не чув нічого приємніше - начебто срібний дощик, навіть ще приємніше. Але саме дивне у всім цьому було те, що хоча у пастушка боліли натерті ноги, хоча він сильно утомився - тепер раптом відчув себе так, начебто на світі й зовсім немає утоми.
- Так цей дзвіночок - простий скарб! - сказав Півень. Та надзвонившися досхочу, сховав його у кишеню.
А тепер я розповім вам, що це був за дзвіночок. Він належав одному із гномів, що жили у цій долині під пагорком. Вони саме танцювали на галявині, коли пастух проходив повз із чередою, але, побачивши його відразу втекли й сховалися. А у кожного гнома був на капелюсі ось такий срібний дзвіночок. Останній гном, тікаючи, зачепився капелюхом за кущ, і дзвіночок відірвався. Це була жахлива втрата - адже гноми як ви, напевно, знаєте, засинають тільки під срібний дзенькіт. Ось і наш гном без дзвіночка ніяк не міг заснути й скоро зовсім змучився від безсоння Звичайно, він усе б віддав, щоб повернути дзвіночок який пастушок сунув собі у кишеню.
Гном шукав його довго, ухвалюючи самі різні обличчя. Те він ставав мурахою й оглядав кожну травинку. Те собакою, намагаючись знайти свою пропажу по заходу. Те маленькою дівчинкою, що йде по стежці й у кожного зустрічного запитує, не чи бачив хто дзвіночок. Але пастушок так і не попався йому назустріч - він перегнав череду через пагорби у пошуках кращих пасовищ.
Бідний гном усе худнув, бліднув і жахливо страждав від безсоння. Нарешті ось що йому спало на думку. А раптом це ворона або галка зірвала дзвіночок з його капелюха? Ці птахи люблять красти усе блискуче. Та він теж перетворився у пташку - зовсім маленьку, - і пустився літати всюди у пошуках свого дзвіночка. Але так і не зміг його знайти.
Одного разу ввечері, літаючи те отут, те там, він і сам не помітив, як перелетів через пагорби. Та відразу наткнувся на пастушка. Той ліниво лежав на траві. Поруч лежав його пес. А вівці бродили навколо, і дзвіночки подзвяківали у них на шиях. Отут пташка подумала про свою втрату й сумно запекла пісеньку:
- Ягнички, ягнички, пропав мій дзвіночок! Якщо він у вас, - ви просто багатії!
Пастушок це почув.
- Агов, пташка! - крикнув він. - Не бачиш - сонце вже заходить. Настав час спати, а не співати. Так, а чому це мої ягнички такі багаті? Правда, дзвіночки у них є, але вони ж із простого металу й можуть тільки подзвяківать. А ось у мене й правда є такий, який варто послухати!
Ох, як радісно запекла пташка! Вона відразу полетіла у кущі там зняла своє вбрання з пір'я й перетворилася у бабусю у блакитному пальто й червоної шалі.
Пастушок усе дзвонив у дзвіночок, дивуючись словам пташки. Та отут до нього підійшла незнайома бабуся.
Вона ледве йшла й кульгала.
- Зовсім ноги стали старі й хворі, - поскаржилася вона пастушкові. - А що ти тут робиш? - запитала його бабуся. - Ох, що у тебе за дивовижний дзвіночок! У житті не бачила такої принадності. Слухай, миленький, у кишені у мене шестипенсовик. А будинку онученя, якому треба щось подарувати - у нього завтра день народження. Не чи продаси мені цей дивовижний дзвіночок - тоді мені не треба буде більше трудити свої старі ноги, шукати йому подарунок.
- Ну, ні, - сказав пастушок, - дзвіночок не продається. Такого, напевно, і на світі більше немає. Я подзвоню - і ягнички збігаються на дзенькіт, де б не перебували. А який у нього звук приємний! Послухай, матінка! - і він знову задзвонив у дзвіночок.- Цей дзенькіт допомагає від утоми. Та навіть, думаю, може вгамувати біль у тебе у ногах і вилікувати твою хвору спину.
- Невже може? - викликнула бабуся.- Будь ласка, милий, продай його мені! Я не віддам його онукові, я залишу його у себе. Мені він більше потрібний, чому тобі. Я дам за нього п'ять срібних шилінгів.
- Ні, - сказав пастушок, - я з ним не розстануся.
- Десять срібних шилінгів!- сказала бабуся.
- Ні, - уперся пастушок.
- Тоді золотий, золотий! - бабуся вже кричала. Вона запустила руку у кишеню й витяглася звідти пригорщу золота.
- Що мені золото? - сказав пастушок. - Воно не буде так дзенькати.
- Ox, що за упертюх! - зітхнула бабуся. Але ти ще не знаєш, хто я така! Отож, милий я - добра чарівниця й можу зробити багато гарного те хто мені сподобається. Прагнеш, зроблю так, що у твоїх ягничок буде сама біла, м'яка й густа вовна у окрузі, а самі вони будуть найбільші й здоровіші?
- Ось цього я б, мабуть, праг, - задумався пастушок.
- А твоя маленька череда стане самим більшим, - гнула своє бабуся. - Та ти станеш самим багатим пастухом у окрузі, навіть у всій країні! Ось у мене вівчарський ціпок, милий, - прагнеш, дам його тобі у обмін на дзвіночок? Ну-но, глянь!
Пастушок побрав у руки посохнув. Він був із прекрасної слонячої кістки, і на ньому були вирізані картинки з Біблії, на одній стороні Адам і Єва у раї, серед ягнят, а на іншій - Давид і Голиаф.
- Це й правда прекрасний ціпок, - сказав пастушок.
- А поки ти поганяєш їм своїх ягничок, - сказала бабуся, - жодна з них не згубиться. Та жодна не занедужає.
Пастушок більше не міг противитися. Була вона відьмою чи ні - але він був тепер повністю у її волі. Він відчув, що просто жити не може без цього ціпка й повинен одержати його, чого б це не коштувало.
- Вирішене! - викликнув він.- Посохнув за дзвіночок!
Бабуся віддала ціпок і міцно схопила дзвіночок. Та ось чудеса - тільки що вона була отут, і ось її вже немає. звук, що тільки віддаляється, дзвіночка ще доносився невідомо звідки.
- Здається, я зваляв дурня, - подумав пастушок, дивлячись на свій новий ціпок.
А гном повернувся у зелену долину, під пагорок, де живуть усі гноми. Отут він знову перетворився у чоловічка у зеленому капелюсі. Стрибаючи від радості, він причепив до неї дзвіночок.
- А тепер спати. Нарешті я посплю по-справжньому!, - сказав він і відправився у постіль під пагорок. Але пастушок, виявляється, зовсім не зваляв дурня. Гном стримав слово. Череда пастушка усе росло, і вівці мінялися на очах. Та скоро ні у кого у всій країні не було таких гарних, більших і здоровіших овець.
Пастушок став багатієм. А тому що він завжди був добрим і ніколи не дивився на своїх менш щасливих сусідів звисока, його всі навколо поважали. Та коли сам король одного разу зробив його у лицарі, усе говорили, що він це цілком заслужив.