Морреде

9-08-2016, 16:47 | Нганасанські казки

Один Морреде із дружиною й сином, дитиною, ходить. Тільки троє їх. Морреде цей завжди удалий промишляти, завжди диких оленів добуває. Одного разу, на інший день після промислу, говорить ранком Морреде дружині:

- Треба нам аргишить, пересунутися на інше місце. Кістки диких оленів, які у нас скопилися, дуже важкі. Треба їх роздрібнити й витопити з них жир, щоб легше було.

Морреде пішов на полювання за диким оленем. Ну, дружина як не послухає чоловіка? Кістки ламає, вогонь топить. Дитина як інакше - усе близько матері плутається. Думає дружина: "Оу, як це чоловік, пішовши промишляти на середину Єнісею, так скоро прийшов? Чутно, як людина прийшла. Як це він так скоро прийшов?"

Чутно, як до дверей підійшов, двері відчинив, тільки руку видне. Рука дитини до себе вабить, до себе кличе. Мати говорить синові:

- Оу, батько з тобою відіграє. Рукою тебе вабить. Ну, іди до нього, іди, батька за руку схопи.

Ну, дитина що розуміє? Батька за руку піймав. Рука дитини піймала й на вулицю витяглася. Агов! Дитина як не реве? Плаче.

- Ну, дитина, не плач. У мене будинку теж добре жити будеш, так само, як у матері.

Коли баба із чуму вийшла, як вітер, утік та людина з дитиною.

Парубійко думає:

- Мене несуча людина чому говорить, де його рота чутно? Голови у нього ні, ока у нього там, звідки руки починаються.

- Ну, хлопець, ти чого дивишся?

- Голову твою шукаю.

- Оу! Голови-Те у мене ніколи не було.

Було це влітку. Ранком нарешті дійшли до чуму. Оу! Дуже багато чумів. Три рази по семи чумів коштує, поколку тримають. Щодня у воді диких оленів добуває. Ну, дитина плакати зовсім перестав. Який його принесла людей, як батько, його тримає, як мати, тримає. Цих безголових людей ім'я - Лахаренга-Нготу (Рот на животі). Оу! Деякі Лахаренга-Нготу говорять:

- Оу, брат! Якого ти промислил парубійка, мені не даси?

- Хей! Дитину де я добуду? Не віддам.

Ну, цілий рік так пройшов. Іншого року літо настало. Знову на поколке сиділи. Ну, дикі олені однаково були, багато їх добували.

- Ну, батько! Ножик-Те зроби мені. Я без ножа согудать м'ясо не можу, - парубійко говорить.

Ну, Лахаренга-Нготу ножик зробив йому:

- Ну тепер согудай.

Потім сама жарка пора настала.

Хазяїн Лахаренга-Нготу говорить молодшому своєму братові:

- Розділитися нам треба. На дві купи треба нам розділитися.

Брат говорить:

- Ну яке лихо, розділимося.

- Одна купа нехай гусаків іде промишляти, а які погані люди, нехай тут залишаться, у води промишляти.

Ну, так розділилися, усе розділилися. Тільки самі відважні пішли. Нехай тиждень пройшов з тих пір, як вони пішли.

Парубійко говорить:

- Оу, батько! Я вночі спати не буду, на вулиці відіграти буду.

- Ну ходи відіграй, що за лихо. Тільки далеко не йди, у чуму відіграй.

Ну, ходить відіграє, відіграє парубійко. Дійшов до того місця, де на березі гілки лежать, багато гілок. Оу, гілки, як інакше, перекинуті догори дном. У цих гілках у днищах у всіх їхньої діри прорізав. Ці діри піском прикрив, затер. Так гілки усе продірявлені сталі. Одну тільки залишив цілу, зіпхнув її у воду й сіл у неї. Коли від'їхав він від берега, саме Лахаренга-Нготу усе встали. Говорять вони:

- Оу! Дитина як би не пропала. Треба його дістати.

Усе пішли за ним одним на гілках. Оу! Деякі з Лахаренга-Нготу говорять:

- Оу! У моїй гілці ніколи ніякої води не бувало. Звідки вода у неї прийшла?

Так говорили вони, і всі їх гілки повні водою стали. Усі люди, які у гілках їхали, усе у воді втопили. Сам парубійко по воді у своїй гілці повернувся назад. Усіх жінок Лахаренга-Нготу вбив. Усіх убив і розв'язав іти по дорозі тих людей Лахаренга-Нготу, які пішли гусаків промишляти.

Оу! Чуми видні сталі вдалині. Оу! Чумів дійшов. Молодший Лахаренга-Нготу сміється:

- Прокляті люди! Дитину одного чому пустили? Заблудиться і як тоді чуми знайде?

Ось увечері у чумі лежать, їдять. Одна баба говорить, бовтає:

- У той час коли ця дитина прийшла, яка це кров мені у очі прийшла?

- Яка кров, бабуся? Диких кров?

- Не знаю.

Парубійко говорить:

- Ну, яка буде? Диких це кров. Мій батько диких-те мало добув. Батько так говорив: на те місце, де восени ми збираємося, нехай аргишат, коли перестануть промишляти.

Отут відважних Лахаренга-Нготу хазяїн говорить:

- Як це так? Чому до нашого повернення скінчили промисел на поколке? Ніколи до нашого приходу не кінчали там промишляти. Вірно, дикий там відразу пройшов, того так скоро скінчили промисел.

Потім на інший день аргишили. Тепер дитина говорить сам собі:

- Дійдемо до того місця, і тих не виявиться. Що я тоді буду говорити? Тепер, однак, я пропав.

Ну, аргишили, аргишили. Оу! Цілий день аргишили. Земля вже небагато мерзлої була. Тепер поки йшли, пішов дощ. Мерзла земля розмерзлася. Іти зовсім не можна, по коліна провалюються. Хазяїн, молодший брат того Лахаренга-Нготу, який парубійкові був за названого батька, їде спереду на учаге. Увесь час із учага падає й падає. Але лук увесь час у руках тримає ця передня людина.

Говорить він:

- Оу! Лук-Те я зламаю. Напоготові земля погана стала. Агов, хлопець, лук-те тримай. Я коли з оленя падаю, можу зламати лук.

Ну, сказавши це, він віддав дитині лук. Ось парубійко ногами натягає лук.

- ПРО! Тугий- Те, лихо! Ну, однак, якщо відразу його натягну, добре буде.

Лахаренга-Нготу увесь час оглядається на нього. Але ось Усе-таки сюди він не дивиться. Парубійко тихенько на лук дві стріли поклав. Людей цей зовсім близько, два махи захід. Хоч удалий він, так куди піде! Потім пустив парубійко дві стріли. Як риба, злякався учаг. Злякався й сам Лахаренга-Нготу. Спершу він далеко отскакал на учаге, але потім упав з нього й сів. Ноги жила над п'ятою виявилася у нього перерізана. Ось потім хлопець до аргишу повернувся. Бабу й іншу жінку - обох зарізав. Численний народ увесь перебив, частина у воді утопив, частина ножем зарізав.

Потім він пішов, пішов пішки й батька знайшов. До батька прийшов, і тепер усе.

Зараз ви читаєте казку Морреде