“Невмирущість слова Кобзаря”

“Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога,
За неї душу погублю”

(Т. Г. Шевченко)
Тарас Григорович Шевченко не тільки видатний поет, а й прозаїк, художник, драматург, історик, мислитель, фольклорист і етнограф, який після себе залишив надзвичайно велику творчу спадщину – понад тисячу найрізноманітніших творів. Геній Великого Кобзаря незвичайно багатогранний. Завдяки йому Т. Г. Шевченко створив дев’ять повістей, багату кількість драматичних творів і відомий кожному українцю “Кобзар”.

Літературні

погляди Т. Г. Шевченка формувалися не один рік, це відбувалося, перш за все, під впливом життя поета, усього найістотнішого із цього життя, від юності Тараса до його останнього погляду. Літературний подвиг Т. Г. Шевченка, його велике складне життя, яке він поклав на олтар боротьби за щастя та свободу українського народу, всю надзвичайну силу творчості поета можливо збагнути лише тоді, коли уявити, у яких обставинах з’являлися твори митця.

В ті часи, коли жив та творив Т. Г. Шевченко, панувала задуха, яка примушували замовкати творчих людей, атмосфера, в якій панували підозра, страх, ненависть та

доноси, панувала атмосфера, де загальна бездіяльність і офіційна брехня не вважалися безчестям. А ось правдиве слово кожен раз обливалося кров’ю те переслідувалося на кожному кроці. Тому оспівувати свободу в таких обставинах, прагнути волі та незалежності в умовах кріпосницького права, серед небезпеки жандармських буднів – це означало висловити, а скоріше, відкрити найважливішу життєву істину, у поетичній формі довести оточуючим те, що в той час було найсуттєвішим. Нездоланність духу нашого народу підкреслюється й тим, що такі безстрашні співці свободи, як Т. Г. Шевченко, народжуються саме в найпохмуріші часи.

Найтонші нюанси інтимного і найгостріші соціальні драми, біль безправ’я і неволі, часи розпачу, які були добре відомі поетові, смуток знівеченого життя, гучний голос пробудженої людської гідності, незвичайна сила непокори, яка інколи переходила у крик прокляття, – все це скипілося в художню цільність творчості Т. Г. Шевченка, яка від початку до кінця перейнята вогнем почуттів поета.

Саме з цього виросла правдива, вогняна творчість Великого Кобзаря, саме це живило той дух бунтарства і протесту, яким наснажена поетова душа. Саме з її суворості в усій величі постає образ Т. Г. Шевченка – поета-борця, поета-революціонера, який висвітлюється у спалахах грозових розрядів великого поетичного слова митця.

Надзвичайна волелюбність є однією з головних рис творчості Т. Г. Шевченка. Верхи його поетичної творчості – це гучний спів свободи, уславлення незалежності, головних чинників людського поступу, щастя і добробуту. Слово “свобода” майже у всіх своїх творах Великий Кобзар скрашує найяскравішими епітетами, а домінуючий настрій багатьох поезій Т. Г. Шевченка являє собою смуток за втраченою свободою і постійне прагнення до “волі святої”:
“Встане правда! Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки…”
Улюбленим героєм поета є народний витязь, гайдамака-повстанець або запорізький козак, які завжди виступають поборниками рідного краю, носіями народної честі і правди. Творчість Т. Г. Шевченка, перш за все, спрямована проти царської влади, її кріпосницького свавілля, проти різних душителів народної волі і запроданців. Видатного українського поета не дарма називають революціонером літературної форми, бо все вказує на те, як сміливо відмовлявся він від поетичних канонів, хоча і не ставить метою свідоме руйнування традиційних художніх форм. Подібні експерименти були не притаманні для Т. Г. Шевченка. А ось вроджене почуття прекрасного і почуття гармонії вказували художникові ті шляхи, якими треба було йти, ті шляхи, які, незважаючи на притиски і вузькі літературні рамки, дозволяли продиратися через хащі літературних умовностей і нести своєму народові своє вільне і по-справжньому розкріпачене слово.
З часом у поета з’являється незнана доти, оригінальна композиція поезій, йому вдається до невпізнання змінювати класичні ямби та хореї, з якими поет поводиться надзвичайно вільно та легко, а його поетичне різномаїття віршових розмірів ще й сьогодні приводить у захват дослідників та завдає немалого клопоту перекладачам. Мелодичність поезій Т. Г. Шевченка створили поету невмирущу славу одного з самих музикальних літераторів світу. Здається, що у своїй надзвичайній силі творця поет не хотів притримуватися ніяких законів, крім тих, які диктувалися його власною мистецькою інтуїцією і вогнем темпераменту. Бурхлива поетична експресія, що переповнює твори поета, зносила на своєму шляху усі перешкоди умовностей і ніколи не мирилася з обмеженнями.
Т. Г. Шевченко завжди і всюди залишався господарем свого настрою, йому завжди вдавалося кожним своїм рядком, кожним словом вигранювати і вивершувати світ основного задуму любого свого твору. Цільність всіх його творів досягається не одноманітністю художніх прийомів та засобів, а незвичайним умінням природно і з винятковим артистизмом поєднувати речі, на перший погляд, дуже і дуже віддалені одна від одної, зближувати їх в гармонійності, змикати їх в єдине образне коло і проти грубій прозі вислову доносити до читача призив до боротьби чи глибокий філософський роздум. В ласкавій співучості і милозвучності поетичного слова Т. Г. Шевченка навіть у жорстких ритмах його найсуворіших поезій постійно бринить музикальність душі українського народу.

Великий Кобзар відіграв видатну роль у з’єднанні передових сил українського народу, у формуванні і розвитку свідомості нації. Т. Г. Шевченко у своїх творах не тільки зображує дійсність, й оспівує героїчне минуле свого народу. Окрім того, з творчістю Кобзаря пов’язане становлення української літературної мови. З виходом відомої сьогодні у всьому світі поетичної збірки Шевченка відкрилася нова ера розвитку українського письменництва, значно розширилися філософські і тематичні обрії літературної діяльності. Талановитому митцю вдалося вивести рідну мову на новий, всесвітній рівень.

Незважаючи на те, що колись поетові забороняли не тільки писати, а й малювати, усі заборони виявилися безсилими перед поетичним словом, перед його правдою та його силою. Приклад Великого Кобзаря став для сучасників та нащадків яскравим прикладом нездоланності справжнього художника, прикладом невмирущої природи творчості й нескореності людського духу, прикладом людини, яка з усіх, найскладніших випробувань завжди виходить переможцем.
Кожен, хто познайомиться з творчістю видатного українського поета, отримає змогу вжитися в багатий світ образів його поезій, зможе сягнути в літературні надра, відчує, що автор вистраждав свої твори власним життям, своєю відданістю українському народові і рідній землі. Шевченкові вдалося зі своїх творчих висот відкрити події різних часів і акумулювати у своїй творчості духовний набуток минулих поколінь. Крізь людський біль, крізь індивідуальне, крізь вселюдське, крізь біблейську далеч історії Т. Г. Шевченко і зараз мудро спілкується із сьогоденням.
Творчість Т. Г. Шевченка невичерпна, вона навіки. І все нові і нові покоління будуть знаходити в ній незвичайне поєднання народного і вселюдського досвіду, який сьогодні знаходимо й ми з вами. Слово невмируще, слово вічне, слово, живе своєю правдою, слово, яке й досі квітне художньою красою – це і є Тарас Григорович Шевченко – геній і духовний янгол українського народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

“Невмирущість слова Кобзаря”