Бігла куди те мишка. чи Довго, чи коротко бігла, зустріла олешка. Мишка запитала:
- Друг олешек, куди й звідки йдеш?
При таких словах олешек підняв голову й говорить:
- Хіба не бачиш? За чотирма ногами своїми я ганяюся.
ТодіБігла куди те мишка. чи Довго, чи коротко бігла, зустріла олешка. Мишка запитала:
- Друг олешек, куди й звідки йдеш?
При таких словах олешек підняв голову й говорить:
- Хіба не бачиш? За чотирма ногами своїми я ганяюся.
ТодіУ царському місті жив хлопчик, по імені Коленька. Ранком якщо він поїсть, увечері є нема чого; увечері якщо поїсть, ранком є нема чого. Жив він у домішці, схожому на лазню. Одяг уся у нього рвана. Так жив. Нікого у нього не було.
Одного разу думає він: Дуже біднийЖила бідна жінка. Було у неї троє синів. Виросли сини. Стали сабоними, міцними, а мати зостарилася. Ось сказала одного разу мати своїм синам:
- Тепер пора вам самим щастя собі шукати. Хто не шукає, той нічого не знаходить.
Першим зібрався у шлях старший син. Напекла мати йому на дорогу коржів, сказала:
- Їж ці коржі.Жив старий сова з, своєю бабою, і був у них один єдиний син.
Прийшов час сина женити. Сказав тоді старий сова своїй бабі:
- Треба женити нашого сина. Не чи знаєш ти для нього дружини?
Відповіла баба сова:
- Я цілими днями у чумі сиджу. Що я знаю? Ти всюди ходиш. Тобі краще відомо, де знайти дружину для нашого сина.
Сказав на це старий сова:
- Ну, якщоЖила одного разу дівчина. Була вона така маленька, що могла легко сховатися за купину, за карликову берізку. Тому прозвали її Линзермя.
Сиділа як те Линзермя одна у себе у чумі й шила. Раптом у чумі стало темно.
Хто це сів близько димовогоЖили ми тільки вдвох із сестрою у самого устя Харючи Яга. Та прізвище наша була Харючи. Я був неодружений, вона - дівиця. Я як те говорю їй:
- Після батька, після матері ростив я тебе десять років. Оленів у нас п'ятдесят голів: не додаються, не убувають. Ми живемо одні, нам нудно. До людей нам, сестра, до рушити. Є таке, знаю, місце: якщо обозом їхати,Ось що було. Жила на землі бідна жінка. Було у неї четверо дітей. Не слухалися діти матері. Бігали, відіграли на снігу з ранку до вечора.
Повернуться до себе у чум, цілі замети снігу на пімах нанесуть, а мати забирай. Одежу промочать, а мати – суши.
Важко було матері.
Ось одинДуже давно це було. Багато років тому сонце над ненецькою землею не ховалося з неба. Озера й ріки тоді, немов вода у казані, кипіли, стільки у них було риби. Від берегів морів до самих лісів паслися оленячі череди… Блакитних і білих песців не переловити було капканами. Кожної навесні хмарами налітали гусаки, качки й лебеді. Весело жилося ненцам у тундрі.
А далеко за лісамиУ російського старого три сини. Молодший з них Дурень. Старий хворіє. Дурень завжди на печі сидить. Одного разу батько сказав:
- Скоро вмру. Коли я вмру, ти, мій старший син, у перший вечір на могилу мою приходь. На інший вечір ти, мій середній син, на могилу приходь. На третій вечір ти, Дурень, приходь.
Сказавши такі слова, старий умер. ВіднеслиЖив хоробрий Вай на самому краї землі, у тундрі, у моря. А море страшне було:
Велике, широке, хвилі по ньому ходили, під хвилями морські звірі жили.
Вийдуть мисливці на промисел, за рибою або за нерпою, а з моря визирне морж, або морський ведмідь, або кит – перевернуть човен, а мисливців на дно моря потягнуть.
Боялися мисливці моря, а піти нікуди було: