Неказкове життя видатного казкаря Г. К. Андерсена

У “тридесятому царстві”, у країні Данії, народився хлопчик. Батько і мати його були простими людьми, тому й назвали свого первістка звичайним народним ім’ям – Ганс. Чи думали вони тоді, що син шевця і пралі через декілька десят­ків років заживе слави “короля казок”? Чомусь мені здається, що навіть якби родині Андерсенів про це розповів віщун, вони все одно не повірили б йому.

Шлях на королівський, хоча і казковий, трон для Ганса був нелегким, тернистим. Крім батька, матері, бабусі у будинку Андерсена постійно мешкала Бідність.

Вона виявилася господинею у їхньому домі, тому єдиною гордістю родини була чистота оселі та гарні квіти у вазонах на підвіконні: лише вони прикрашали чорно-біле життя Андерсенів.

З раннього дитинства хлопчик полюбив казки, дивовижні історії, які йому розповідав батько. Батьки бачили, що їхній син – розумний, кмітливий хлоп­чина. Незважаючи на фінансову скруту, вони мріяли, щоб Ганс став освіченою людиною. Але родину спіткало справжнє горе – помер батько. Крім Бідності у будинку оселилися Жаль і Смуток. Майбутній письменник не хотів більше жи­ти з такими сусідами. Тому він просить у матері дозволу

поїхати до Копенгагена. Саме там Ганс мріяв знайти своє щастя. Пошуки виявилися довгими і не­простими. Щастя постійно губилося серед однолітків, пихатих літераторів і музикантів.

“Світ не без добрих людей” – говорить народне прислів’я. Хлопцеві зустрі­лися такі люди, і він, чотирнадцятилітній підліток, сідав за парту поряд з мали­ми дітьми. Яким було його навчання в гімназії, не важко уявити. З довгов’язого, незграбного хлопчини однолітки насміхалися. Предметом насмішок був його довгий ніс та вуха, схожі на маленькі крильця. Ганс знайшов спосіб захисту від знущань. Він поринав у свої мрії, які дозволяли йому розмовляти з метеликами, квітами, птахами, чаклунами.

Заради майбутнього щастя Андерсен витримав усі знущання, зневагу. Він за­кінчив гімназію, а потім університет. Поступово хлопець із “гидкого каченяти” перетворився на прекрасного лебедя. Після того, як була опублікована його перша книга, у нього з’явилися друзі. Вони виклопотали для Андерсена королівську субсидію, і він здійснив мандрівку по Європі. Там він познайомився з Гюго, Гейне, Діккенсом, Бальзаком, Дюма.

Мені здається, що Ганс Андерсен так і не відчув себе абсолютно щасливою людиною, бо його знатні і багаті колеги-земляки завжди давали зрозуміти пи­сьменникові, що він “мужицького роду”.

Час розставив усе на свої місця. Ганс Крістіан Андерсен протягом двох століть устами героїв своїх казок вчить нас любити і поважати один одного, творити добро.

Навіть у своєму не казковому житті він умів знаходити прекрасне, яке стало вічним.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Неказкове життя видатного казкаря Г. К. Андерсена