Не дозволяй душі лінуватися!

Де доброта, де людяність? Серед людей діє вовчий закон. Краще той, хто сильніше, точніше, той, хто в стані скривдити, образити, принизити людини нізащо, просто так… Ця трясовина вульгарності, вульгарності затягує в себе все більша кількість людей, серед яких, на превеликий жаль, безліч підлітків – особистостей зовсім не сформованих, що настільки легко піддаються пагубному впливу. Є чи порятунок? Є!

“Не дозволяй душі лінуватися!” – писав Микола Заболоцкий, відкриваючи для всіх універсальний засіб захисту, Людина повинен постійно

розвиватися духовно. Лев Толстої, уже після того як йому здійснилося вісімдесят років, шкодував про те, що життя так коротке, адже ще стільки всього незвіданих, повного загадок. Іван Франко, розуміючи важливе значення літератури, писав:

Книги – морська глибина. Хто в них стрибне аж до дна, Тому хочу й праця мій доносити, Чудові перлини виносити.

Книги – своєрідний місток між поколіннями, через який до нас приходить всі те краще, чого досягли наші попередники. Саме краще. Адже тільки гарна книга зможе проникнути в людську душу, залишитися там, дати паростки доброго, світлого й прекрасного. Щиросердечні

якості людини завжди були основою думки про нього інших людей. Жаль, уміння співпереживати завжди цінувалися серед людей. Згадаєте Бориса Пастернаку:

Душу моя, печальница Про усіх у колі моєму, Ти стала усипальницею Замучених живцем…

Серце, після прочитання цих рядків, страждає, думаючи про всіх замучений, серед яких і Марина Цветаева, і, на мій погляд, Владимир Маяковський, своїм пострілом кінець, що поклав, всім роздиранням… Література – пісня душі. І щоб зрозуміти, перейнятися нею, необхідно “учити” свою душу, щоб

…Жити з тобою людський-людську-людське-людська-по^-людські, Училася заново вона..

И мені хотілося б, щоб кожна людина, незалежно : від роду його занять, поставив перед собою таку мету: ні дня без літератури

Питання гріха й чесноти – один з так званих вічних питань, що мучили людство протягом століть. Багато хто намагалися дати остаточне, останнє рішення цього питання

У російській класичній літературі чимало сил було покладено на те, щоб з’ясувати, як співвіднесений гріх і чеснота, яка границя, після якої чеснота стає гріхом. Кращі зразки такого аналізу можна знайти у Творчості Федора Михайловича Достоєвського

Роман “Злочин і покарання” – один з найвідоміших добутків письменника, що здобуло світову славу. У центрі роману – образ Родіона Раскольникова, що вирішило перейти за грань гріха й чесноти й придбати тим самим якості надлюдини

Для Раскольникова чеснота й гріх залишаються абстрактними категоріями, зміст яких лише в стримуванні глибинних поривів вільної людської індивідуальності. Але вбивство з ідейних міркувань, чинене їм, виглядає безглуздо й некрасиво. Причина цього, імовірно, у тім, що герой “Злочину й покарання” поставив собі занадто розпливчасту мету. Однак гріх убивства, будучи свершен, обтяжує Раскольникова, і герой переживає страшнейшее щиросердечне мучення. Рішення Раскольникова настільки ж безглуздо, як безглуздо сам його злочин: герой здається владі. І врятувати заблудшую душу Родіона випадає на частку втіленню чесноти – Соні Мармеладовой.

З роману “Злочин і покарання” треба, що доконаний смертельний гріх, безумовно, важко травмує психіку вбивці й робить останнього відщепенцем роду людського. А от чеснота, навпаки, виліковує душу й робить людини частиною Божого миру. Категорії гріха й чесноти вкорінені насамперед у середовищі релігійної свідомості. Але при цьому під дію даних категорій підпадають як віруючі, так і абсолютно невіруючі люди, тобто гріх і чеснота можна вважати універсальними поняттями. Відповідно до Євангелія чеснота зовсім не є протилежністю гріха, адже тільки вірою можна надолужити будь-який гріх. Віра ж, у свою чергу, припускає доброчесне поводження людини вжизни.

Як розуміють гріх і чеснота наші сучасники? Чи залишається місце для цих понять у повсякденному житті сучасної людини? Швидше за все, так. Адже гарн і правильним уважається саме те, що схвалюється, у тому числі релігійною мораллю, а поганим і неправильним – те, що засуджується цією мораллю. Виходить кожна людина – віруючий? Ні, просто за тисячоріччя своєї історії людство виробило правила поведінки, виконання яких дозволять суспільству гармонійно й вільно розвиватися, іти по шляху прогресу

Особисто для мене гріх і чеснота – дуже важливі поняття. Я вважаю гріхом те, що приносить шкоду навколишньої, робить їх нещасними. Чеснота ж для мене – це доброзичливе й чесне відношення до інших людей, засноване на взаємодопомозі й взаєморозумінні. У складному й мінливому сучасному світі дуже важливо мати власне розуміння категорій гріха й чесноти. Саме це дає людині можливість правильно знайти своє місце в житті й бути гідним членом суспільства


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Не дозволяй душі лінуватися!