Навіщо живе людина?

Повість “Пожежа” у Творчості В. Распутіна займає особливе місце. Великий її ідейно^-моральний і эстетический потенціал.

Повість починається з міркування головного героя Івана Петровича про правду, совісті, про тих основні “підпірках”, на яких, на його думку, тримається життя людини. У цих добутках – щиросердечний біль героя (і самого автора) за свою землю, негосподарське, бездумне, споживче відношення до неї багатьох людей. Щось порушилося у світі. Люди стали іншими, якимись байдужими. Живуть – кожний для себе. І письменник

не може про це мовчати.

Сама назва повести символічно. Пожежа – це не тільки стихійне лихо. Це й “пожежа” у душах людей. Полум’я вихоплює з тьми не тільки мародерство, убивство, що відбулося в цю ніч, але й минуле, сьогоднішнє селища Сосновка. Люди перестали бути хазяями своєї землі, свого селища. Не піклувалися про його благоустрій.

“Ми чому, Іван, такі-те?” – запитує Ганна Єгорівна свого чоловіка на пожежі. Чому ми такі роз’єднані? Чому серед нас процвітає безгосподарність, злодійство, пияцтво, злочинність?! “Чому стільки на світі не бійся й причиндалов?! И як вийшло, що ми на їхню

милість здалися, як вийшло?” – запитує й автор.

Іван Петрович мучається, переводить себе душевно й фізично. Герой сумнівається, чи прав він, тому що його ніхто не підтримує. Він бачить, що в минулому “добро й зло відрізнялися, мали власний чіткий образ, а тепер границі стерлися. Добро й зло перемішалися. Добро перетворилося в слабість, зло – у силу. Що таке тепер гарна або погана людина? Раніше людини оцінювали по його щиросердечних жестах, по здатності або нездатності почувати чуже страждання. А зараз уже та гарна людина, хто не робить зла, хто без попиту ні в що не втручається. У результаті мірилом гарної людини стало “зручне положення між добром і злому, постійна й урівноважена температура душі”. Люди раніше витримували випробування стихійними лихами, війною, голодом, тому що були всі разом. А зараз випробування ситістю, роз’єднаністю виявилося ще сутужніше.

Думки про це не дають Іванові Петровичу спокою. Вихід з тупикаа бачимимо в міркуваннянях герояя про чотир “підпірки життя”: у почутті будинку із сім’єю; у почутті солідарності з людьми, “із хто правиш свята й будні”; у почутті роботи, з якої дається відчуття єдності з людьми; у почутті батьківщини, землі, на якій коштує тв будинок, – якщо вес ц є, людина щаслива й “вес перетворюється у відповідь на ч заклик, душу його вибудовується і починає вільно звучати”.

Повість В. Распутіна змушує задуматися нас над багатьма питаннями сучасного життя: навіщо людина живе, у чому причина моральної деградації людей і що робити, щоб усунути ці явища? Тому добутку В. Распутіна ще довго не втратять свій актуальності й будуть хвилювати не одне покоління читачів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Навіщо живе людина?