“Навіщо людині вчитися” (“Проблема виховання в комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”)

У передмові до комедії “Тартюф” французький драматург Жан Батист Мольєр розкрив основні принципи своєї естетичної програми: “Завдання комедії полягає в бичуванні людських пороків… Найблискучіші трактати на теми моралі часто справляють куди менший вплив, ніж сатира, бо ніщо так не бере людей за живе, як зображення їхніх недоліків. Піддаючи вади загальному осміянню, ми наносимо їм нищівного удару. Легко стерпіти осуд, але глузування нестерпне. Інший не проти уславитися лиходієм, але ніхто не бажає бути смішним…”.

Вважаючи, що “головний обов’язок комедії полягає в тому, щоб виправляти людей, забавляючи їх”, Мольєр підкреслює суспільний характер комедійного і сатиричного мистецтва, його дієвий початок. У комедії “Міщанин-шляхтич” Мольєр задався метою висміяти обмежених і пихатих буржуа, що прагнуть у всьому наслідувати придворної аристократії. Разом з тим Мольєр сатирично зображує звичаї цієї аристократії, яка для буржуа здається оточеною незвичайним ореолом.

Дія комедії відбувається в Парижі, в будинку Журдена. У повних іскристої дотепності діалогах вимальовуються характери основних діючих осіб комедії, прояснюється суть комічного конфлікту, даються блискучі замальовки французької дійсності і виявляються основні проблеми твору. “Міщанин-шляхтич” поєднує ознаки комедії положень і комедії характерів. У таких п’єсах комічний ефект досягається шляхом показу дивацтв і безглуздих вчинків головних героїв. Суть комічного – не стільки в дивацтвах Журдена, скільки в тому, що цей міщанин розбагатів і маючи недалекий розум, він прагне потрапити в суспільство людей, ще менш гідних. Наївна простодушність Журдена потішає, а розважливе шахрайство графа Доранта викликає неприязнь – ось головний сенс твору.

Пан Журден – обмежена і марнославна людина, якій стало здаватися, що називатися міщанином для нього образливо і несправедливо, адже у нього повні кишені грошей! Щоб виглядати дворянином, він намагається робити “все, як у знатних панів”. Закинувши всі справи, буржуа наймає собі вчителів, які, сміючись за його спиною, навчають Журдена за високу плату всьому, що прийнято в аристократів. З їх допомогою міщанин марно прагне засвоїти манери дворян, вчиться танцювати, фехтувати, кланятися. Він слухає серенади, дивиться балет, бере уроки філософії.

Безглузду спрагу наслідування аристократам Мольєр з особливим блиском висміює в сценах навчання Журдена дворянським “наукам і мистецтвам”. В образах вчителів розкривається нікчемність, непотрібність і безглуздість тих відомостей, які аристократи намагалися видавати за справжню науку. Навчаючись дворянським “наукам”, Журден не тільки не поповнив своїх знань, а й перестав розуміти суть нормальних людських відносин. Бажаючи виглядати гідною людиною, він втратив свою гідність і перетворився на блазня. У своєму вбранні, пошитому в наслідування знаті, герой схожий на ворону в павиному пір’ї, карикатурна пишність робить його загальним посміховиськом. І все це тому, що люди, до кола яких він так жадає потрапити, значно гірше нього.

Перебільшуючи дивацтва Журдена, роблячи його смішним, Мольєр не перетворює свого героя в негативного. Журден зовсім не дурний, він досить щедрий і великодушний, кмітливий і дотепний. Відкривши графу Доранту свій гаманець, він відмінно, до останньої копійки, пам’ятає, де, коли і скільки запозичив у нього граф. Журден спостережливий: глянувши на костюм кравця, він відразу помітив, що той привласнив собі частину відданої йому в пошиття тканини, і викрив кравця в крутійстві: “адже матерія-то на Вас від мого камзола, того самого, що ви мені шили в останній раз! Я її одразу впізнав… Ну і викроював би, тільки не з мого шматка”.

У діалозі з учителем філософії, де Журдену примітивно роз’яснюють правила фонетики і орфоепії, а також відмінність між віршами і прозою, міщанин одночасно проявляє цілковите невігластво і гарячу жагу до знань. З дитячою безпосередністю він шкодує про те, що не мав можливості вчитися раніше, що батьки свого часу не подбали дати йому справжню освіту: “Ех! Навіщо я не вчився раніше! А я-то скільки часу втратив даром!” Журден – оптиміст, він жадає нових пізнань і щиро прагне подолати свою міщанську обмеженість. Його біда в тому, що він обрав невірний шлях – наслідування дворянству, який давно перетворився на паразитичний наріст на тілі держави.

А. Джівелегов в книзі “Історія західноєвропейського театру” вказував: “Мольєр, взявши основною темою комедії спробу буржуа піти від своїх побратимів і прилучитися до вищого кола, категорично засуджує Журдена не за те, що той не бажає залишатися доброчесним міщанином, а за його нездатність практично піднятися над своїм станом, за його дурнувате осліплення бутафорською пишністю придворних нероб. Але невірно було б вважати, що Мольєр звеличив би Журдена, якби той, розкаявшись у своїх примхах, надів фартух і став за прилавок”.

Потішаючись над простакуватим героєм, автор одночасно висміював всю феодальну знати. Але над Журденом Мольєр посміюється добродушно, а в табір знаті посилає повні сарказму стріли сатири. Викриваючи аристократичну верхівку в особі графа Доранта і маркізи Дорімени, Мольєр показує їх суспільну й моральну нікчемність, і матеріальну залежність від буржуазії. Граф Дорант – шахрай: він обманює Журдена, користується його грошима. За душею у Доранта немає нічого, крім дворянського титулу, його аристократизм – майстерне маскування, за яким ховаються паразитизм і дармоїдство. Граф – людина, що втратила самолюбство, совість і честь, людина, яка ніколи не трудилася і не робила нічого суспільно корисного. Єдине, що вміє Дорант – витрачати гроші, а так як своїх коштів у нього немає, він вишукує способи витрачати чужі гроші. Зневажаючи Журдена, хитрий і брехливий граф лестить йому, плазує перед ним і в той же час оббирає його – підносить Дорімені журденовські подарунки від свого імені.

Мольєр симпатизував буржуазії, з якої сам походив, але не ідеалізував її і добре розумів, які небезпечні вади таять в собі буржуазні відносини. Драматург не випадково змушує пані Журден вимовити знаменну фразу: “Перш вона не була такою пихатою: адже обидва її діда торгували сукном біля воріт святого Інокентія. Нажили дітям добра, а тепер, мабуть, на тому світі ох як за це розплачуються, тому як чесній людині ніколи так не розбагатіти”.

В. Г. Бєлінський писав: “Комедії Мольєра – сатира в драматичній формі, сатира, в якій різке, дотепне перо його зраджувало на публічну ганьбу неуцтва, дурість і підлість… Вони мали сильний вплив на сучасників, отже мають історичне значення. Це людина, яка могла страшно вразити перед обличчям лицемірного суспільства отруйну гідру святенництва, – велика людина!”. Комедії Мольєра, володіючи величезною силою викриття, набували політичне звучання, тому що в них письменник нещадно картав носіїв суспільного зла, чиновників і духовенство, багатих міщан та інших типів, ворожих народові, що і забезпечило його творам довге сценічне життя і визнання багатьох поколінь глядачів.

“Навіщо людині вчитися” (“Проблема виховання в комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”)