Народ і добродії в казках М. Е. Салтикова-Щедріна

“Сатири сміливий владар”… Ці слова були сказані О. С. Пушкіним про Фонвізіна, одному із зачинателів російської сатири. Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін також гідн подобного визначення Твору Щедріна при всьому їхньому жанровому різноманітті – романи, хроніки, повісті, оповідання, нариси, п’єси – зливаються в одне величезне художнє полотно, що відбило цілий історичний час, подібно “Божественної комедії” Данте й “Людської комедії” Бальзака. Але погляд сатирика зосереджений на темних сторонах життя, критикуемих

і, що заперечуються в ім’я завжди присутніх, явно або приховано, ідеалів соціальної справедливості й світла.

Важко представити нашу классическую літературу без Салтикова-Щедрина. Це багато в чому зовсім своеобразний письменник. “Діагност наших суспільних зол і недуг” – так озивалися про нього сучасники. Життя він знав не із книг Молодим засланий у В’ятку за свої ранні добутки, зобов’язаний служити, Михайло Євграфович досконально изучил життя різних шарів суспільства.

Будучи віце-губернатором, переконався, що Російська держава прежде всього піклується про дворян, а не про народ, до

якого сам перейнявся повагою. Вершини виразности письменник досяг у своїх небільших казках “для дітей неабиякого віку”. У казках Щедріна безліч типів панів: поміщиків, чиновників, купцов і решт Письменник їх зображує часто зовсім безпомічними, дурними, зарозумілими.

От “Позвістка про те, як один мужик двох геніралов прокормив”. З їдкою іронією Салтиков пише: “Служили генерали в якійсь реєстратурі… следовательно, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали”.

Зрозуміло, ці генерали нічого не вміли робити, тільки жити за чужий рахунок, думаючи, що булки ростуть на деревах. Вони едва не вмерли. Багато таких “генералів” і в нашім житті, і вони теж уважають, що должни мати квартири, машини, дачі, спецпайки, спецлечебници та інше та інше, а “ледарі” зобов’язані працювати. Якби й цих на необбитаемий острів!

Мужик показаний молодцем: усе розуміет, все може, навіть суп у пригорщі зварить. Але і його не щадить сатирик Генерали змушують цього здоровенного чоловіка вити для себе веревку, щоб не втік. І той покорале виконує наказ. Якщо генерали виявилися на гострове без мужика не зі своєї волі, то дикий поміщик, герой одноіменний казки, увесь час мріяла хатавитися від нестерпних мужиків, від доторих іде дурний, холопий дух.

Нарешті, мужицький мир зник, і остался поміщик один-одинешенек. І, звичайно, здичавів. “Весь він…

Обростив влосами… а пазурі в нього зробилися як залізні”. Натяк зовсім ясний: працею селян живуть барі.

І тому в них усього досить: і хліба, і худоби, і землі, а селяни бідують. Народ у казках Салтикова-Щедрина занадто терплячий, забитий і темний Письменник підкреслює, що сили, що коштують над народом, жорстокі, але їх можливо перебороти. Так, у розповідьке “Ведмідь на воєводстві” изобрадружин правитель, що своїми біскінцевими погромами вивів чоловікиков з терпіння, і вони посадили його на рогатину, “здерли шкіру”.

Не все у творчості Щедріна интересно нам сьогодні. Але як і раніше доріг нам письменник своєю любов’ю до народу, чесністю, бажанням зробити життя краще, вірністю ідеалам Щедріна треба знати, треба читати. Його творчість допомагає осягти зциальние закономірності, утверждає духовність людини й нравственно очищає його.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Народ і добродії в казках М. Е. Салтикова-Щедріна