Найголовніший твір Сент-Екзюпері – його життя

Його повне ім’я Антуан Жан-Батист Марі Роже де Сент-Екзюпері. У дитинстві батьки звали його Тоніо. Коли виріс, товариші називали його Сент-Екс. Антуан ріс у спокійній атмосфері любові, затишку, доброзичливості. Він полюбляв бавитися серед зелені парків, залазити на віковічні дерева, грати в розбійників під стінами: старовинних замків. Дорослі не силували його займатися чимось одним, давали можливість вільно розвиватися. Хлопчик ріс фантазером і забіякою. Його енергії вистачало на всілякі пустощі, але разом з тим він полюбляв мріяти, був дуже вразливий і сором’язливий. У школі однолітки називали його лунатиком через те, що він часто задумливо дивився в небо. Антуан сердився, кидався в бійку і тому мав у табелі успішності з дисципліни найнижчі оцінки. Та й у навчанні хлопець не виявляв себе вундеркіндом: старанно вчив тільки ті предмети, які подобалися, а на інші майже не звертав уваги. Слово “треба” не мало над ним сили, а тому поряд з найвищими балами з математики, латини, французької словесності мав найнижчі з історії, географії та природничих наук.

Читаючи “Маленького принца”, серце огортає сум. Ніхто й ніколи не зміг зрозуміти малюнки автора до казки. На них зображені не просто Маленький принц, Пілот, Лис, пустеля. Ці малюнки відтворюють настрій Сент-Екзюпері, його душу. Самотньою почуває себе у світі доросла, мужня людина, самотній

і Маленький принц, який випадково залетів на чужу планету. Його домом був астероїд В-612. Зранку Маленький принц чистив вулкани, доглядав за трояндою. Але він покинув доглянутий дім, щоб у Всесвіті знайти відповідь на запитання: для чого людина живе на світі?

Маленький принц потрапив на Землю. Він висадився у пустелі і першою істотою, яку зустрів, була Змія. Вона теж була самотньою, але не шукала сенсу життя. Їй було добре у цій пустелі. Маленький принц покинув Змію і попрямував у гори. Він шукав друзів, а знайшов луну, яка повторювала його слова і не могла поговорити із самотнім мандрівником. Принц почував себе покинутим, нещасним у цій пустелі, аж раптом зустрів Лиса. Лис шукав гармонії в усьому. На ідеальній планеті мають бути кури і не повинно, бути мисливців. Лис попросив Маленького принца приручити його, щоб завжди знати, що поряд живе друг і радіти кожній зустрічі з ним. Маленький принц виконав прохання Лиса, але, покидаючи друга, зробив йому боляче. Лис сказав Принцу слова, які він запам’ятав на все життя: “Ми відповідаємо за тих, кого приручили”.

Маленький принц продовжив свою мандрівку. Він зустрів стрілочника, який не міг пояснити, чому люди переїздять поїздом з місця на місце, що шукають житті. Торговець не зміг пояснити, у чому сенс економії часу, коли замість води люди вживають пігулки від спраги. Якщо хочеться пити і є вільний час, чи не простіше піти до джерела і напитися? Зустрівши Пілота, літак якого розбився цій пустелі, Маленький принц розповів, що його найбільше тривожить, навчити дорослого сильного чоловіка ніколи не полишати боротьби за життя, навіть не маючи жодної надії, шукати воду в пустелі.

Дорослий світ загадковий. Люди часто забувають своє дитинство, коли вони відчували щастя від спілкування з природою, з тваринами. Казка Сент-Екзю пері “Маленький принц” нагадує людям про їхні дитячі роки, вчить дивуватись простим речам. Численні високоповажні дядьки, тітки, бабусі вважали Антуана та його брата і великого приятеля Франсуа шалапутами, з яких ніколи не вийде чогось путнього,

Мати не знала, що вже й робити з неслухняними синами. На сімейній раді було вирішено, що хлопців треба відправити до Швейцарії, в коледж, подалі від люблячих тіточок, які балували братів, а потім жалілися на їхню поведінку. Сумно було братам Сент-Екзюпері прощатися з рідними місцями, де минуло їхнє дитинство. Але вони точно знали, що попереду їх чекає цікаве життя, де і буде все вирішувати самостійно.

В Антуана де Сент-Екзюпері було багато друзів. Він хотів купити великий і автобус і місця, де зустрів друзів, позначити прапорцями. Свою останню книжку ” Маленький принц” він присвятив другові Леонові Верту. У присвяті Сент-Екзюпері звертається до дітей і пояснює свій вибір так: “Вибачте мені, діти, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене є серйозне виправдання – це дорослий – мій найкращий друг. Є й друге виправдання: він може зрозуміти все на гніті, навіть книжки для дітей. І, нарешті, третє: він живе у Франції, і йому там голодно й холодно. Він дуже потребує, щоб його втішили”.

З Леоном Вертом, єврейським критиком, журналістом, письменником, Сент-Екзюпері був знайомий багато років. У 1942 році він був у Нью-Йорку. Через пік і травми його відсторонили від польотів. А в далекій Європі бушувала війна, тнули солдати на фронтах, а мирні невинні жителі – у фашистських таборах. Екзюпері боявся за життя Леона Верта, адже з євреями загарбники розмріялися в першу чергу. Присвята книги другові-єврею – це сміливий виклик Екзюпері нацизму.

Дружба для Сент-Екзюпері ніколи не була пустим звуком. Одного дня він чекав повідомлень від свого друга Анрі Гійома, який потрапив у піщану. Треба було якось заспокоїти дружину друга. Антуан дістав квитки в кіно і підвіз її у кінотеатр, а сам повернувся на аеродром. Через деякий час Анрі повернувся і друзі разом зустріли жінку біля кінотеатру.

Сент-Екзюпері дуже цінував свого друга Анрі Гійома, захоплювався другом Жаном Мермозом. Дружбу Мермоза не можна було купити. Жан дружив лише з людьми з великої літери, серед яких першим був Сент-Екзюпері. Письменник не міг спокійно бачити чуже горе, не терпів насильства. Якось у Африці він на останні гроші викупив чорношкірого раба і вивіз його у Францію, щоб той відчув, що таке вільне життя у вільній країні. Якщо Сент-Екзюпері вважав когось своїм другом, то готовий був для нього небо прихилити. І близькі йому люди цінували дружбу, якою можна було дихати, як повітрям з горних висот.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Найголовніший твір Сент-Екзюпері – його життя

Categories: Шкільні твори

Links