Над чим сміється Д. Свіфт у своїй книзі “Мандри Лемюеля Гуллівера”?

Англійський письменник ірландського походження, знаменитий представник просвітництва. В історію світової літератури Свіфт увійшов як творець книги “Мандри Гуллівера” (повна назва “Мандри в деякі віддалені країни Лемюеля Гуллівера, який спочатку був хірургом, а згодом капітаном кількох кораблів”, 1726).

У Свіфта була репутація непримиренного і злого сатирика, він сміливо “зривав маски” з благонадійних співвітчизників і виставляв їх на посміховисько. Свіфт розпочав свою книгу як пародію на жанр пригодницької літератури і намагався за допомогою свого роману виправити соціальне зло. Чотири частини роману – це подорож до чотирьох різних країн: вЛіліпутію, в країну велетнів, у Лапуту, до гуінгмів. Змальовуючи життя політиків і монархів у цих країнах, Свіфт висміює політичну систему Англії – в Ліліпутії такі ж самі світські інтриги, партійні сутички. Король велетнів жахається жорстокості людей і визнає, що більшість з них – це “маленькі і бридкі гади”. Сміючись над недоліками суспільства, Свіфт закликав до їх викорінення.

Джонатан Свіфт – великий англійський письменник-сатирик. Своє життя і талант Свіфт присвятив боротьбі за гі справедливість. Він був захисником прав простих ірландців, сприяв установленню миру між Англією і Францією, “ревно боровся за справу мужньої свободи”, – як написав сам Свіфт

про себе. Обурення несправедливістю сучасного йому суспільства спонукало письменника до створення безсмертних “Мандрів Гуллівера”. Перша частина книги присвячена подорожі до Ліліпутії – країни чоловічків, що “досягли великої досконалості в механіці”, були чудовими математиками і будівельниками. Ліліпутія – манесенька країна, але в ній існують ті ж проблеми, що й в Англії. На чолі держави стоїть імператор. Він поводиться, як і личить монарху, зарозуміло, гордовито. Але його претензії на велич смішні в очах Гуллівера, що тримає “шестидюймового монарха” для зручності спілкування на долоні. Імператор стурбований “загальним станом справ у країні”, де ворогують дві партії: Тремексенів і Слемексенів. Причина їхньої ворожнечі – висота підборів. Ненависть між цими двома партіями доходила до того, що члени однієї партії не могли “ні їсти, ні пити, ні розмовляти один з одним”. Це нагадує взаємини між партіями торі і вігів у рідний Свіфту Англії. Поки чвари шматують державу, сусідня імперія Блефуску загрожує навалою на Ліліпутію. Причина ворожнечі між цими державами здається Гулліверу смішною і незначною: жителі Ліліпутії, а потім і Блефуску ніяк не вирішать, з якого кінця – тупого чи гострого – слід розбивати яйця. Але ці чвари тривають уже “тридцять шість місяців”, загублена величезна кількість кораблів і багато людських життів, а ворожнечі не видно кінця. Гуллівер допоміг імператору Ліліпутії здобути перемогу над флотом Блефуску. “Але честолюбство монархів не має меж”, – зауважує Свіфт. Імператор Ліліпутії задумав за допомогою Гуллівера завоювати сусідню імперію. Міністри і придворні Ліліпутії, як і усюди, плетуть інтриги і переслідують свої дрібні цілі, далекі від інтересів простих, мирних людей.

Створивши Ліліпутію, Свіфт показав мініатюрну модель англійського суспільства, ненависні йому звичаї і порядки, міністрів і королів, що претендують на панування і велич.

Читаючи книгу Свіфта, зіставляючи ліліпутів і велетнів, ми розуміємо, які відносні наші оцінки і представлення про багатство і силу, про велич і красу. Ми розуміємо, що війни і політичні чвари часто виникають через незначні причини, а обходяться людству дуже дорого.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Над чим сміється Д. Свіфт у своїй книзі “Мандри Лемюеля Гуллівера”?

Categories: Нові твори

Links