Наближення далекої історії (за романом П. Загребельного “Роксолана”)


Історія кожного народу знає ім’я хоча б однієї жінки, яка творила історію. У Франції – це Жанна Д’Арк, в Росії – Євпраксія, в Україні – Роксолана. Відомо, що Роксолана (Анастасія Лісовська) народилася 1505 року в місті Рогатин на Галичині в родині священика. 1520 року ще п’ятнадцятилітньою дівчина потрапила в полон до кримських татар і була продана в гарем султана Сулеймана II (прозваний Великим, Пишним, Справедливим). Спочатку Роксолана була служницею, потім доглядала сина султана Мустафу. Роксолана не була якоюсь особливою красунею, але Сулейман, побачивши дівчину, закохався в неї до нестями. Він захоплювався її розумом, освіченістю, музичним талантом, тактовністю, чемністю, гідністю. Віддаливши першу дружину, кавказьку княжну, та її сина, Сулейман одружився з Роксоланою. Роксолана прийняла магометанство, їй дали кілька імен – Хуррем, Хатун, Хасеке, Ель, що в перекладі означають “Велика Пані Веселощів і Радості”. Ім’ям “Роксолана” турки називали полонених слов’янок. Роксолана народила двох синів – Селіма й Баязеда та дочку Мирму. Мати мріяла посадити на престол свого сина Селіма, а для цього позбулася старшого сина султана Мустафи. Спадкоємцем було оголошено Селіма, але він мав слабку волю і виявився нездатним керувати великою державою. Роксолана дала згоду молодшому синові чи й сама намовила Баязеда повстати проти


батька. Султан придушив повстання, Баязед утік у Персію, де й загинув, а Роксолана не зазнала жодного покарання – так палко і віддано кохав її Сулейман. Роксолана брала участь у військових походах. Вона була єдиною султаншею, яка приймала іноземних послів і не носила чадри. В історії вона відома також як велика добродійниця: побудувала водоводи та велику мечеть у Медині, мечеть, притулок для вбогих, лікарню у Стамбулі. Ось до цього образу реальної історичної особи Роксолани й звернувся Павло Загребельний в однойменному романі. Настя ще дитиною залишилася без матері. Молоду жінку захопили татари, але в останню хвилину вона штовхнула дочку в хлів, і та сховалася від смерті поміж свійськими тваринами. Батька в цей час не було вдома. Коли він повернувся, то застав удома лиш перелякану Настю. Батько впав на коліна, плакав, молився, просив у Бога допомоги, проклинав татар. А за декілька років дзвін у селі знову загув на сполох: налетіли на Рогатин татари. Вони безжально вбивали малих і старих, а молодих дівчат, жінок, чоловіків забирали з собою і везли у Крим, у Кафу на невольничий ринок. І ні сльози, ні благання не могли пом’якшити жорстокі серця нападників. Павло Загребельний тонко передає стан п’ятнадцятирічної дівчини, майже дитини, яка залишилася на всьому білому світі сама-самісінька і ще в невідомість на батьківському возі, а поряд ідуть сотні знайомих і незнайомих людей, яких стережуть тисячі вузькооких татар. Для Насті все залишилося позаду: щасливе дитинство, спокійна, ласкава посмішка матері, несамовитість батька, який сподівався чудес від дочки, а тому посилав її вчитися. Попереду на неї чекала невідомість, і дівчина не сподівалася нічого доброго від майбутнього. її надії вмерли в спаленому Рогатині, розвіялися на курному Волоському шляху. Але вона була ще дуже молода, щоб померти. Тому й сміялася, коли її продавали і раз, і вдруге, коли вона, наче жива забавка, переходила із рук у руки, аж поки подарунком потрапила в палац Сулеймана Пишного. Вона страждала, горе за втраченим не відпускало дівчину, не забувалося, але вона співала, танцювала, щоб ніхто не посміявся з її горя, не використав його на догоду собі. Роксолана на все життя затисла своє серце в кулаці, і жодна людина в палаці султана не могла дізнатися про її внутрішній стан. Роксолані довелося стати до нерівного бою і з життєвими обставинами, і з оточенням Сулеймана, їй довелося ввійти у світ придворних інтриг і вона виграла. Хуррем (так назвали Роксолану турки) стала єдиним коханням Сулеймана. Жодна жінка в гаремі більше не цікавила султана. Тільки з нею він міг порадитися у державних справах, тільки з нею міг поділитися своїми тривогами, тільки до її ніг поклав свою владу. Павло Загребельний у романі “Роксолана” показав не лише реальні історичні події, а й розкрив перед читачем людську психологію, потаємні порухи душі” наблизив до нас віддалені часи, зробив їх зримими і зрозумілими.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Наближення далекої історії (за романом П. Загребельного “Роксолана”)

Categories: Твори з літератури

Links