На шляху до реалізму – ЛІРИКА О. ПУШКІНА


ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ

§ 2. ЛІРИКА О. ПУШКІНА

І довго житиму я в пам’яті народу.

Що добрі почуття я лірою плекав.

Що в мій суворий вік я звеличав свободу

І за подоланих благав1.

О. Пушкін

Лірика Пушкіна поєднує в собі глибину змісту, відточену класичну форму, подаючи яскравий зразок довершеності естетичного смаку.

Його вірші – своєрідна поетична біографія, де яскраво виявляються не тільки етапи становлення особистості, а й увесь багатий внутрішній світ поета.

1Переклад М. Зерова.

На шляху до реалізму

Ліцей – це літературне дитинство Пушкіна. У ліцейські роки юний Пушкін складав плани створити чимало великих літературних творів: і поему, і комедію, і роман,- але всі ці задуми не втілилися, залишившись незавершеними. А от поетичних творів вийшло з-під його пера тоді багато. Зазвичай поети сором’язливо зрікаються більшості своїх ранніх творів, але повний образ Пушкіна неможливо уявити без його дитячих ліцейських віршів.

Пушкін був вихований на кращих традиціях класицистичної літератури – французької і російської. І в літературу він прийшов тоді, коли позиції класицизму в російській літературі були ще міцними.

Ліцей у Царському Селі створювався, щоб задовольнити потреби держави в діяльних, енергійних чиновниках з гарною освітою. Тому навчання в цьому навчальному закладі підпорядковувалося


завданню виховувати почуття державності, громадянського обов’язку. Цьому завданню якнайкраще відповідала література класицизму: вона створювала високі зразки для наслідування, зображувала трагічні конфлікти особистих почуттів і державного обов’язку, в яких обов’язок брав верх над почуттями. В “низьких” жанрах знаходила відображення “низова” дійсність, яка не відповідала високому ідеалу, тому варта була висміювання. Саме у класицистичних традиціях створені перші ліцейські вірші Пушкіна. У 1814 році юний поет написав вірш “Спогади в Царському Селі” – перший твір, який вийшов друком з підписом “Пушкін”. У цьому вірші Пушкін ще учень, хоча й на рівні своїх вчителів. Основні мотиви віршів перших ліцейських років, десь до 1815 року, переважно анакреонтичні1: молодий поет змальовує себе в образі мудреця-епікурейця2, який насолоджувався легкими радощами земного буття.

Пізніше у творчості Пушкіна-ліцеїста переважають елегійні мотиви: він пише про страждання від нерозділеного кохання, “передчасно постарілу душу”. В цих елегіях часто відчутний вплив російського поета-романтика В. Жуковського.

Морфей, до ранку дай відраду

Коханню тужному в душі.

Прийди, задуй мою лампаду

І мріяння мені лиши!

(“До Морфея”. 1816. Переклад Т. Некура)

Утім, навіть у цей час Пушкін не міг задовольнитися однобічним поглядом на світ. В його елегійних віршах виникає тема, яка червоною ниткою пройде через усю творчість, тема, до якої він буде звертатися у найнапруженіші моменти свого життя: Поет і Поезія. Мине багато років, і в одній із останніх своїх поезій, ніби передчуваючи долю, О. Пушкін напише, що в пам’яті народу він залишиться тому, “що добрі почуття я лірою плекав…”. У сумній юнацькій елегії “Співець”, написаній сімнадцятирічним Пушкіним, вже є зерно того розуміння мети поезії. Вона вся як заклик до “добрих почуттів” людини – чи чули ви співця кохання, чи відгукнулися серцем на його тугу.

Вихід із ліцею у “велике життя” розширив коло тем і мотивів у ліриці Пушкіна. Слова, які найчастіше зустрічаються у віршах цього періоду його творчості: “свобода” і “воля”.

Відчуттям так довго очікуваної свободи сповнена ода “Вольність”. Ода під такою самою назвою, “Вольність”, була добре відома сучасникам Пушкіна. її автор – Олександр Миколайович Радищев – видатний російський мислитель XVIII ст., якого царський уряд за політичні погляди та письменницьку діяльність заслав у Сибір. Радищев у своїй оді закликав до знищення самодержавства. У пушкінській оді, на відміну від радищевської, основним носієм “духу свободи” стає поет. Пушкін поєднує два поняття – “вольність” і “закон”. Вольність не тотожна свавіллю, вона обмежена законами, які враховують інтереси всіх людей. На думку Пушкіна, лише така свобода гарантує мир і лад, така свобода й може стати “святою вольністю”.

1Анакреонтична поезія – легка, життєствердна поезія, поширена в європейських літературах Відродження та Просвітництва. Зразком такої поезії слугували вірші грецької збірки “Анакреонтика”, яку помилково приписували грецькому поету Анакреонту. Анакреонтичні вірші оспівували земні радощі, вино, кохання, іноді – політичне вільнодумство.

2Епікуреєць – 1) послідовник філософського вчення епікуреїзму; 2) у переносному значенні – людина, що над усе ставить насолоду життям.

В поезії “До Чаадаева” яскраво виявилися сподівання і прагнення молодого покоління:

Мій друг! Вітчизні віддамо

Душі найкращії пориви!

(“До Чаадаева”. 1818. Переклад Т. Некура)

Творча енергія Пушкіна найповніше втілилася у поемі “Руслан і Людмила”. Відомо, що на поему щиро відгукнувся тодішній лідер поетів-романтиків В. Жуковський. Він подарував 0. Пушкіну свій портрет із написом: “Переможцю учню від переможеного вчителя, в той високоурочистий день, коли він завершив поему “Руслан і Людмила””. У перемогах богатиря Руслана над усіма темними силами виявився життєствердний оптимізм, яким був сповнений і сам автор, і молоде покоління.

Але саме Пушкіну першому із цього покоління судилося на власній долі відчути, що свобода так легко не дається, що шлях до неї не буває простим. Літо 1820 року стало рубежем і в життєвій, і в творчій долі поета. Саме в цей час Пушкін остаточно відмовляється від традицій класицизму і створює романтичну поезію. Романтизм Пушкіна не тільки літературне явище. Він був певною стадією становлення, формування особистості. Дослідники відзначають, що романтична поезія Пушкіна “виростала” із самого життя. По-перше, то була властива людям різних часів романтика молодості, усвідомлення власних сил.

Зовнішні обставини життя Пушкіна того періоду теж сприяли розвитку саме романтичної свідомості: політичне заслання, яке навіювало образ вигнанця, в’язня й пілігрима одночасно; південна природа, яка, за словами Пушкіна, “задовольняла уяву”,- море, степи, гори. Це і нові екзотичні характери, і навіть народи – Молдавія з її циганами, Кавказ, де тривала боротьба горців проти поневолювачів, татарський Крим. Нарешті, це була і романтика таємного політичного руху декабристів, з якими Пушкін тісно зійшовся під час заслання. Все це й знайшло відображення у романтичній ліриці, поемах.

Головна ідея романтизму в будь-яких умовах, у всіх його видах – німецького і французького, російського й українського, реакційного і революційного, раннього й пізнього – ідея особистості, яка усвідомлює свою самостійність і самоцінність, невичерпність і безкінечність. Романтична особистість і постала у творах молодого Пушкіна.

“Примеркло деннеє світило…” – перший твір, в якому ця нова особистість виявила себе. Вже на початку вірша поет задає масштаб виміру цієї особистості:

Примеркло деннеє світило;

На море синєє вечірній впав туман,

Шуми, шуми, покірливе вітрило,

Хвилюйся піді мною, похмурий океан.

(Переклад Т. Некура)

Останні два рядки цієї строфи пройдуть рефреном через увесь вірш, утверджуючи неприборкану силу духу ліричного героя. В душі ліричного героя, як в океані, приховані спогади і надії, думки і бажання, радість і печаль, любов і розчарування. І, як океан, його душа не знає спокою.

Із віршем “Примеркло деннеє світило…” в творчість Пушкіна увійдуть байронівські мотиви непримиримого конфлікту між дійсністю й інтересами особистості. Виходу із цього конфлікту ліричний герой знайти не може: всі колишні ідеали видаються тепер оманливими. На зміну юнацькій впевненості, що “на уламках самовладдя напишуть наші імена”, приходить розчарування: “Свободи я сіяч пустинний…”, “Пасіться, мирнії народи! / Вас не розбудить честі клич…”. Кохання, що сповнювало душу щастям, давало відчуття повноти життя, тепер сприймається як “фатальне”, неможливе, суперечливе. Однак у романтичній ліриці поруч із ліричним героєм усе частіше виникає образ іншої особистості – коханої, таїну душі якої намагається розгадати ліричний герой.

У 1823-1824 роках романтичний світогляд Пушкіна переживає кризу. Причини цієї кризи були і зовнішні, і внутрішні, що крилися в особливостях мистецького таланту поета. Пушкіну як художнику завжди було властиве вміння бачити різноманітні картини життя і точно, ясно відтворювати їх. Навіть створюючи романтичні образи (екзотичні характери, природу), Пушкін покладався не так на свою фантазію, як на власні враження, вибираючи з них те, що відповідало вимогам романтичної поезії. Ця поетична спостережливість іноді навіть заважала розв’язанню романтичних завдань, які ставив перед собою Пушкін. Тож перехід від романтизму до реалізму крився в самій особливості пушкінського генія.

Із зовнішніх причин кризи романтичного світогляду Пушкіна найважливішою було розчарування у “вільнолюбних мріях”. І це розчарування прийшло задовго до трагічного виступу декабристів. Окрім уміння точно і ясно бачити картини життя, Пушкін мав і гострий аналітичний розум. Перебуваючи на півдні, Пушкін із захватом сприймав звістки про революційні події у Греції, Італії, Іспанії, навіть сам хотів узяти участь у визвольній боротьбі балканських народів. Поразки визвольних рухів він сприймав болісно, напружено розмірковуючи над причинами невдач. І ці міркування, як і його поетичний талант, вимагали більш уважного ставлення до дійсності, дослідження її. “Зовнішні обставини” посприяли “мистецьким дослідженням”: у серпні 1824 року поет повернувся з півдня у “родове гніздо” – батьківський маєток у селі Михайлівське, де він перебував протягом двох років як політичний засланець.

У 1835 році О. Пушкін у поезії “Знов я завітав…” пригадає і роки заслання, і свій душевний стан під час перебування у Михайлівському. У чернетках рукопису цього вірша є рядки:

Я ще

Був молодим, а доля, пристрасті

Мене в борні нерівній утомили.

Я бачив ворога у безпристрасному судді,

Запроданця – в товаришеві…

Та тут мене невидимим щитом

Завітне провидіння захистило.

Поезія, як янгол-охоронець,

Спасла мене, і я воскрес душею.

(Переклад Т. Некура )

В остаточному варіанті цих рядків немає. Але сам цей вірш, його глибокий філософський зміст, щирість і мудрість ліричного героя і є свідченням рятівної сили поезії, яка допомогла поету подолати душевну кризу і дала наснаги для нових звершень.

У Михайлівському Пушкін завершив свої останні романтичні твори, серед них і поезію “До моря”. Тут окреслилися шляхи нового, не романтичного мистецтва. У ліриці все частіше виникають філософські роздуми про людину, її існування, мету.

Інтимна лірика поета передає “світлий смуток кохання”. Він нерідко говорить про кохання в минулому часі: “Я пам’ятаю мить чудову…” Але в тих поезіях говориться про любов, яка надає нових душевних сил, повертає надію і радість буття.

Особливо багато розмірковує Пушкін і над проблемою призначення й ролі поета в суспільстві. Поезії “Поет”, “Поет і юрба”,

“Я пам’ятник собі поставив незотлінний…” розкривають сутність поетичного покликання й відповідальність поета перед народом.

Поміркуйте і дайте відповідь

Які теми властиві ліриці Пушкіна?

Чому лірика Пушкіна приваблює читачів?

В яких віршах поета розкривається тема поета і поезії?

Чому поезію “До моря” називають прощанням Пушкіна з романтизмом?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


На шляху до реалізму – ЛІРИКА О. ПУШКІНА

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links