МУРАСАКІ СІКІБУ

(бл. 978 – 1030)

МУРАСАКІ СІКІБУ (бл. 978-1030) – японська письменниця.

На початку XI ст. Мурасакі Сікібу створила роман “Повість про Гендзі” (“Гендзі моногатарі”). Цей твір, який вражає своєю зрілістю та високою художньою майстерністю, вважають одним із найзначніших явищ не тільки японської, але й світової літератури. Він виник не на основі подолання традиції середньовічного героїчного епосу, як у європейській літературі, чи історично-героїчної повісті (Китай), а задовго до їхнього розвитку як синтез усього літературного досвіду, накопиченого на час його появи японською літературою, як вершина її розвитку в хейянську епоху. “Повість про Гендзі “не має аналогів у куртуазному романі Європи чи романічному епосі Близького та Середнього Сходу.

У біографії письменниці Мурасакі Сікібу багато моментів до сьогодні залишаються нез’ясованими, попри наполегливі пошуки японських дослідників, що тривають багато десятиліть. Невідомим є навіть її справжнє ім’я, хоча з цього приводу існує багато гіпотез. Так, вважають, що ім’я Мурасакі (Сікібу – звання, яке надавали жінкам, котрі служили при дворі) вона отримала після того, як стали відомими перші розділи її роману, і письменницю вшанували ім’ям головної героїні. Але можна припустити й протилежне: Мурасакі назвала своїм ім’ям улюблену героїню, в образі якої зобразила ідеальну

жінку свого часу.

Лише приблизно датують і час появи роману: вважають, що Мурасакі Сікібу закінчила роботу над ним до 1010 р. (за іншою версією – на 4-5 років раніше). Точне датування залишається нез’ясованим, хоча глибока зрілість роману змушує вважати, що Мурасакі Сікібу створила його, вже набувши певного життєвого досвіду.

Мурасакі Сікібу походила від молодшої гілки старовинного аристократичного роду Фудзівара, серед її предків було чимало літературно обдарованих людей, у тому числі її батько Фудзівара Таметокі – поет, вірші котрого ввійшли в антологію “Тридцяти шести геніїв поезії”, укладену також одним із Фудзівара. Прадіду Мурасакі. Фудзівара Канеске, приписується авторство збірки оповідань “Цуцумі тюнагон моногатарі”, яка була відомою наприкінці хейянської епохи. Сама Мурасакі Сікібу з дитинства вирізнялася здібністю до наук, чудовою пам’яттю. “Прикро! Як не пощастило, що ця дитина не народилася хлопчиком!” – часто скаржився батько”, – записала Мурасакі Сікібу у своєму щоденнику.

Роком народження письменниці вважають, знову ж таки ймовірно, 978 р. На двадцять другому році життя вона вийшла заміж за Фудзівара Нобутака, котрий першим, як стверджують, побачив її літературний талант. Через два роки Мурасакі Сікібу овдовіла, залишившись із маленькою дочкою. Після смерті чоловіка вона продовжувала роботу над романом, яку розпочала раніше, і до часу свого приходу на службу при дворі зажила вже слави як талановита письменниця та знавець китайської літератури. Через те Мурасакі Сікібу була не просто однією із фрейлін, а стала кимось на кшталт наставниці юної імператорки, займаючись із нею вивченням китайської поезії. У 1013 р. письменниця залишила придворну службу, а померла у 1014 р. (за іншою версією – у 1016 p.).

“Повість про Гендзі” складається із двох частин. Перша містить 41 розділ, потім йдуть три розділи, що пов’язують першу частину, яка називається “Десять розділів із Удзі”. У романі близько 300 дійових осіб, з-поміж них головних чи, в усякому випадку, таких, що проходять через усю оповідь, більше тридцяти. Час дії охоплює сімдесят років. Героєм першої частини роману є син імператора від наложниці, принц Гендзі (Блискучий Гендзі), у другій – йдеться про життя сина Гендзі, Каору. Самого 41 розділу у романі немає, він фігурує у ньому тільки своєю назвою “Зникнення у хмарах”. Під “зникненням у хмарах” слід розуміти смерть Гендзі.

Фабула роману є такою. Матір Гендзі, Кіріцубо, – наложниця невисокого соціального рангу. Корейські віщуни, котрих покликали з нагоди народження принца, вказують на ознаки майбутньої величі принца і на небезпеку для нього великої державної діяльності. Щоби вберегти свою дитину, імператор офіційно не включає його до принців крові, але, бажаючи дати йому хоронителів і захисників на випадок своєї смерті, записує дитину до сильного феодального дому Мінамото (звідси ім’я Гендзі, що означає буквально “людина з роду Мінамото”). Таким чином, Гендзі – це звичайна людина і, отже, привабливий герой для роману (а не для історичної хроніки). Він стає улюбленцем двору, його вшановують високими титулами, але, за власним зізнанням Гендзі, у нього відсутній смак до політики.

На початку роману Гендзі змальований в основному в ореолі юнацького чару, надзвичайної краси та різноманітних талантів. На тридцятому році життя Гендзі одружився із дочкою Лівого міністра Аою, але палко захоплюється й іншими жінками: це придворна дама Рокудзьо; дружина провінційного чиновника Уцусемі; особливо пристрасно захоплюється він далекою від двору, бідною Югао, покинутою попереднім коханим, другом і суперником Гендзі, молодим придворним Тоно Тюдзе. Гендзі, вихований у дусі естетики Хейяну, високо поціновує тонкий, непоказний чар Югао. Але найсильніше і непереборне почуття викликає в героя Фудзіцубо – юна наложниця батька, схожа, за поговорами, на покійну матір Гендзі і яка замінила її в серці старого імператора. Якось вона піддалася пристрасті Гендзі, і плодом їхньої єдиної любовної зустрічі є дитина, майбутній імператор Рейсен, котрого батько Гендзі вважає своїм сином.

П’ятий розділ роману вводить Вака-Мурасакі (юну Мурасакі), дівчину-сироту, котра видалася Гендзі схожою на Фудзіцубо і котра дійсно виявилася її племінницею. Гендзі забирає дівчину до себе як вихованку, а через кілька років вона стає його коханою, а потім – вірною дружиною. їх пов’язує міцне кохання та дружба, але Гендзі не відмовляється від нових захоплень, і Вака-Мурасакі не може не страждати через ревнощі.

У багатьох розділах роману йдеться про Гендзі у розквіті слави, на вершині життєвого успіху. Героєм захоплюються оточуючі, він невідпорний для жінок. При дворі він у пошані і досягає найвищого становища. Поступово, проте, намічається перелом у цьому блискучому та привільному житті, мовби другий період ужитті Гендзі. Старого імператора, батька Гендзі, наслідує його старший син Судзаку, Гендзі переслідує Кокіден – його мачуха та матір Судзаку. Розкривається випадковий – під впливом місячних чарів – зв’язок Гендзі з Обородзукійо, молодшою сестрою Кокіден, і це стає приводом для заслання Гендзі на острів Сума. Екс-губернатор острова, мріючи влаштувати долю своєї дочки, штовхає Гендзі в її обійми. Від Гендзі Акасі народжує дочку.

Невдовзі Гендзі повертають у палац. На троні тепер імператор Рейсен, справжній син Гендзі від Фудзіцубо. Дізнавшись про таємницю свого народження, він робить Гендзі першою людиною у державі. Спільно з Вака-Мурасакі та кількома іншими коханими, якими він опікується, Гендзі замешкує у розкішному будинку, його дочка від Акасі стає дружиною імператора, котрий посів трон після зречення Рейсена. І попри все атмосфера печалі та розчарування все більше забарвлює оповідь. Гендзі старіє, його чар стає вже не таким невідпорним для юних красунь, наприклад, для Тамакадзури, дочки його коханки Югао, котра трагічно загинула. Гендзі залицяється до неї, прикриваючись маскою названого батька. На прохання колишнього імператора Судзаку Гендзі бере під опіку його юну дочку, для чого робить її своєю офіційною дружиною з повним статусом дружини принца. Вака-Мурасакі мовчки страждає від приниження, а потім важко хворіє. Ньосан якось, щоправда, проти волі, зраджує Гендзі і народжує дитину від іншого, котра вважається сином Гендзі. Повторюється історія, героєм якої був сам Гендзі, котрий звабив наложницю свого батька, Фудзіцубо. В усьому відчувається близька відплата (карма). Смерть Вака-Мурасакі завдає Гендзі невиліковної душевної рани. Розділ “Привиди” (“Маборосі”) змальовує Гендзі зануреним у сумні спогади про минуле. Розділом “Зникнення у хмарах” закінчується роль Гендзі у романі.

Наступний розділ своєї оповіді письменниця розпочинає словами: “Після того, як світло зникло у хмарах…”. М. Конрад назвав відсутність останнього розділу дивовижно тонким стилістичним прийомом письменниці.

Мурасакі Сікібу усвідомлювала ту роль, яку покликаний відіграти роман у тогочасній літературі. Вона вважає цей жанр значнішим від історичної хроніки “Ніхонгі”, першої і найвідомішої із “шести офіційних історій” країни, важливої пам’ятки попередньої епохи; хроніка змальовує лише одну сторону життя – історичні події, а натомість романи (а також і щоденники) детально розповідають про приватне життя людей. Такий погляд письменниці, котра утверджувала естетичну значимість подій, був, безумовно, надзвичайно сміливим і свідчив про її розуміння специфіки роману. При цьому автор роману не повинен, вважала Мурасакі Сікібу, штучно відокремлювати добре від поганого, а повинен змальовувати “все, чого він не може приховати у своєму серці”. Мурасакі Сікібу розглядає художній вимисел як характерну рису роману.

Дивовижну за глибиною думку висловила Мурасакі Сікібу і про вплив роману на читача. Для романіста, вважала вона, необхідне особливе мистецтво: він повинен змусити читача, котрий усвідомлює, що йдеться про щось вигадане, водночас переживати настільки сильно і наповнено, мовби перед ним була сама дійсність. М. С. підмітила те поєднання правди та вигадки, яке необхідне для виникнення художньої правди у мистецтві. І вона не лише виклала у романі свої думки, але й втілила їх у художніх образах.

Мурасакі Сікібу протиставила свій роман більш давнім, зокрема казковим, формам моногатарі. Визнаючи мудрість давнини, її герой Гендзі наполягає на вищості сучасників у царині художнього смаку, захоплюється розквітом літератури, створюваної на основі японського письма (національної азбуки кана). Усе це до певної міри суперечило і конфуційському культу старовини, і “епічній” свідомості з її культом минулого.

На відміну від казки та казкових моногатарі, Мурасакі Сікібу у своєму романі концентрує увагу не на зовнішніх змінах, а на внутрішніх переживаннях своїх героїв, пов’язаних перш за все з коханням, – тут вона використала ліричну традицію поезії та досвід щоденників. Перед нами вервечка галантних пригод велелюбного Гендзі, змальована і прозою, і віршами, якими герой обмінюється з різними жінками. З винятковою майстерністю Мурасакі Сікібу зображує драматизм любовних переживань своїх героїв – спалахи кохання, що виникають перед розлукою, тимчасовою чи вічною (чернечий постриг, смерть), ревнощі, загибель. Окрім того, будь-яке кохання у змалюванні Мурасакі Сікібу призводить до втрат і, через хисткість усього прекрасного, сусідить зі смертю.

Відповідно до своїх поглядів на жанр роману, письменниця намагається повно і всебічно змалювати життя людей свого кола. Вона шукає те спільне, що їм притаманне, і долі героїв, у тому числі і самого Гендзі, введені у загальний життєвий колообіг, як частина цього колообігу.

На відміну від західноєвропейського куртуазного роману, японський роман про Гендзі зорієнтований не на лінійну, а на циклічну модель часу. Історія Гендзі стосується перш за все життя почуття, любовних і сімейних стосунків, вона розгортається на яскравому фоні придворного побуту та мінливих картин природи. Картини природи гармоніюють із почуттями героїв, у яких також переважає гіркота розлук і втрат. Постійним символом життєвого колообігу та важливим елементом структури роману є циклічна зміна пір року. У другій, додатковій частині роману, де змальовані події після смерті Гендзі, могутнім символом всепереможного життєвого потоку є бурхлива ріка. З природним циклом безпосередньо пов’язаний і ритуальний – календар синтоїстських і буддійських святкових і траурних церемоній, які композиційно організують оповідь і водночас виступають як циклічна модель людського існування. Одвічний життєвий колообіг Мурасакі Сікібу сприймає через призму загальних концепцій карми, тобто відповідальності за вчинки в цьому та інших життях, неминучості вічної зміни явищ, невідворотності страждань.

Характерною рисою духовного світу людей. котрі належали до суспільства, відтвореного Мурасакі Сікібу, було емоційне сприйняття довкілля, прагнення насолоджуватися красою. Краса, першоджерелом якої була сама природа, повинна була знаходитися в усьому, аж до візерунку на рукаві кімоно. Саме в цю епоху ствердилося поняття “зачарування речей” – моно-но аваре, і “Повість про Гендзі” свідчить про те, що домінуючим почуттям, спричиненим “зачаруванням речами”, були печаль, відчуття скороминущості, хисткості навколишнього.

Різноманітні елементи традиційного світогляду, як і традиційної поетичної образності. у романі про Гендзі “переплавлені” і вперше використані в якості засобів організації життєвого матеріалу, “мови” опису індивідуалізованих характерів, драматичних конфліктів. Із розгортанням оповіді поглиблюються аналіз і самоаналіз, розкриваються внутрішні, часто егоїстичні мотиви поведінки героїв, відмінність їхніх думок, почуттів і вчинків. Часто один персонаж постає через сприйняття іншого, і самого Гендзі ми нерідко бачимо мовби зі сторони. Не відриваючись від одвічного поетичного грунту. М. С, ймовірно, вперше в історії світової літератури піднялася до справжнього психологізму.

Ці особливості художнього методу Мурасакі Сікібу виводять її роман далеко за межі кола середньовічної куртуазної оповіді і зближують його з деякими творами європейської літератури значно пізніших століть (найбільшою мірою – із французьким психологічним романом XVII ст.).

Окрім “Повісті про Гендзі”, Мурасакі Сікібу залишила також щоденник “Мурасакі Сікібу ніккі”, в якому розповіла про короткий період свого життя, який провела на придворній службі (з 1005- 1006 до 1013 р.).

За Є. Пінусом і Є. Мелетинсъким

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
МУРАСАКІ СІКІБУ