МУДРА ДІВЧИНА

Десь в одному селі жил собі чоловік та жінка. Була у них дочка-одиначка, дівчина-підліток, та така клепана на язик, гостра та розумна,, хоч би й кому не попустить, хоч кому носа втре. Веі на селі звали її за це “бідовою”. Сповнилось їй вісімнадцять років, дівка стала на порі. Батько й мати чекають уже й старостів – от сватати прийдуть.

Одного разу старих десь не було дома, ириходять до неї старости. От поздоровкались вони з дівкою, поклали хліб на столі, а самі посідало собі на лаву. Почали балакати з дівкою й оповістили їй, чого прийшли.

– Що ж,- каже дівка,- тепер немає вдома ні батька,

Ні матері, скажу сама: чи так, чи інак – краще приходь

Те іншим часом, як будуть старі дома.

Старости потерлись, пом’ялись, а з хати не йдуть, мов ще чогось ждуть. Тоді дівка й питає:

Ви, люди добрі, з дороги голодні, певно,- чи не перекусили б чого хоч трохи?

Од хліба й солі не будемо одмовлятись,- сказав

Один староста.

Даси – перекусимо й спасибі екажемо, а не даси –

Воля твоя.

То й гаразд,- каже дівка.- А чого ж вам подавати, чи одбутного чи прибутного, а чи того, що втору дивиться?

Ззирнулися старости з молодим та й не знають, що відповісти. Далі староста й каже:

То давай уже хоч і того, що вгору дивиться.

Хутопько нарізала дівка паляниці, накришила цибулі п полумисок, поставила на стіл і припрошує старостів їсти.

Закрутили

старости носами, ззирнулися знов з молодим, сидять, а їсти і в рот ніхто не ввяв. Дивна була їм ця загадка, а ще дивнішого здалася сама дівка.

Почалась ізнов балачка з дівкою. Старостам, бачте, хотілось, щоб її на чомусь приткнути. Так куди тобі,- котрий що б не сказав або пе спитав, то вона так розумно, гостро й до шмиги йому відріже, що той тільки очпма клі-пас та раки пече.

Староста й каже:

– Годі у піжмурки грати, краще розтовгшач нам, дівчино, що то воно визнача – одбутне, прибутне і те, що лгору динитьсяі

– А он воно що,- одмовля дівка,- сало – одбутне,

Бо ним усякі зачіпки одбувають; молоко-дійпо – прибут

Не, бо ним хоч і одбувають всякі зачіпки, але ж і воно

Прибуває в господарстві, коли хто корови свої дійні

Має; що вгору дивиться – цибуля, бо коли вона ще в

Грядках восени стирчить, то мов хто з землі угору ди

Виться.

Пореготались та подивувались староста, що такої немудрої загадки не знали, і ладнаються йти до господа. От як повилазили старости з-за столу, дівка до їх та й питає:

Скажіть же мені, що ви за люди й звідкіль родом?

А то як прийдуть батько та пати, то я й не знатиму, що

Їй про вас казати.

Мене, – каже староста,- прозивають Кущем, під старосту Лопухом, а молодого – Ломакою, старі ваті про нас чували.

Е, коли так, то й я вас усіх трьох знаю,- каже дівка,- під кущем я спати лягала, лопухом від сонця себе закривала, а ломакою спиці з череди проганяла: знаю вас усіх, знаю!

Мов приском старостів та молодого вража дівка обсипала, стало їм і соромно, і сердито на гаспидську дівку за таку одповідь, але ж боялись її ще займати, щоб чим кращим, бува, не повітала.

Віддала дівка старостам хліб, попрощались вони з нею і пішли до свого села та всю дорогу дивувались з бідовій дівки.

Прийшов ото молодий додому та й хвалиться батькам, як і що було у старостів з дівкою. Зареготав старий та й каже:

– Бо то, сину, ви усі троє були дурні, а вона розумна. Коли хочеш знати, отак завжди розумні люди угадують дурнів.

– Ні, тату, мж не дурні, але ж з нею і сам дідько бо лотяний не збалакає,- одмовив син.

– І гаразд,- каже старий,- коли ти й справді розумний, то візьми сивого барана, пожени на ярмарок, продай не продай, солі купи, випий і закуси та – ще й додому барана приведи. Коли це зробиш як слід, ти, виходить, розумний, і дівка буде твоя, а як же ні – ти дурень, і не

Тобі вона судилась.

Жене ото парубок барана на ярмарок продавати та все мізкує: як би його продати так, щоб упасти й не забитись, щоб кози були ситі й сіно було ціле, як його батькові хочеться.

Трапилось йому гнати свого барана якраз тим селом, де жила бідова дівка. Згадав він дівку та й думає: “От би хто одгадав батькову загадку”.

Тільки він подумав це, аж чує, щось неподалік від нього кашлянуло.

– Кахи, чорнявий, озирнись-бо, лукавий!

Озирнувся парубок, дивиться, аж це та бідова дівка,

Стоїть коло криниці, воду бере.

– А чого це ти, парубче, такий сумний?

– Еге, чого!.. Ти б не була смутною, коли б тобі загадано таку загадку, як ось мені: барана продати не продати, випити, закусити, солі купити та ще й цілого барана додому пригнати,- а я, бач, не дійду своїм розумом, як це зробить,- каже парубок.

А дівка йому:

– Ось послухай мене, дурної, то, може, чи не порозумнішаєш. Як приженеш ти барана на ярмарок, позич у кого гарненько ножиць, обстрижи вовну з його, продай її, за ті гроші випий, закуси, солі купи, а обстриженого барана додому батькові поженеш.

Зрадів парубок, зареготав, аж у долоні сплеснув, навіть дівці за пораду не подякував та мерщій потурлив барана на ярмарок.

Зробив на ярмарку усе, як йому було раджено, і повернувсь додому дуже веселий, що батькового барана продав не продав, випив, закусив, солі купив, ще й барана цілого назад пригнав.

Увіходить у хату, а батько й питає:

Ну, що, синку, поярмаркував:

Поярмаркував, тату, та ще й як – усе зробив, як веліли,- одказує син.

А хто ж це навчив тебе так зробити? – питається

Старий.

Хе! А хто ж? Сам! Голову маю, ну й додумався, як і що.

– Ну, аби так,- каже батько,- тільки ж мені здається, що тут не без чужого розуму обійшлося, бо я тебе гарненько знаю!

Другого дня заходить до батька молодого їх сусід, що підстаростою був, та й питає:

– А що, чи продав наш князь барана?

– Ні, не продав, і я й не велів продавати, а тільки загадував йому наздогад, ума вивідував: продати не продати, випити, закусити, солі купити й барана назад пригнати, ну, він так і зробив, а хіба що? – запитує старий.

-Та, бачте, свате, трапилось мені, йдучи на ярмарок, одпочивати в однім селі, під вербою коло криниці. Дивлюсь, жене наш князь барана на ярмарок. “З ним і піду”,- подумав собі. Коли це дівка, що брала воду, кашлянула нашому-таки князеві та й питає – чого такий сум

Ний. А він і одмовляє їй: “Еге, чого! Ти б,- каже,- не була смутною, якби тобі загадано таку загадку, як ось мені: барана продати й не продати, і випити, й закусити, і солі купити, та ще й барана додому пригнати, а я, бач, не дійду своїм розумом, як це зробити”. От дівка й радить йому, щоб він, пригнав барана на ярмарок, обстриг

Його позиченими ножицями, вовну продав, за ті гроші випив, закусив, солі купив, а обстриженого барана додому пригнав. Придивляюсь я до цієї дівки, аж це та сама, до якої ми сватати вашого-таки парубка водили. Таке-то мені трапилось бачити й чути, тим і забіг розпитати – як і що тут у вас?

Так ось воно як! Сину, сину, а йди лиш сюди! – гукнув старий на парубка.

Так ото воно як, сину! Це гарно, дуже гарно! А ти ж мені казав, що своїм розумом дійшов, додумав?! Дурень же ти, сину, дурень, та ще й брехун великий. Хіба ж ти, сину, забув, що кажуть люди: брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. Але щоб таким дурнем та

Брехуном не згинути, то бери мерщій старостів та йди до тієї ж таки дівки й добувайся від неї слова. Дівка вона, бачу, розумна, кажуть, і роботяща: буде тебе на розум наставляти в гоподарстві, і все буде гаразд, віку доживешь по-людському, а як же візмешь таку, як і сам, овечку, то й кури тебе, як я вмру, загребуть.

Знов старий заслав старостів до бідової дівки, навіть і сам не полінувався піти туди, щоб допомогти зробити діло як слід.

Той посватали ту дівку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

МУДРА ДІВЧИНА

Categories: Твори з літератури

Links