Мрії Тараса Шевченка про майбутне України


Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля – входити до складу інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало української держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатного майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка – діамант української літератури, гордість української нації. “Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини”,- писав поет. Україна для Шевченка не тільки “садок вишневий”, “лани широкополі, і Дніпро, і кручі”. Україна – це доля людей, “і мертвих, і живих, і ненарожденних” Шев-ченкових земляків. Це вся історія народу з найдавніших її початків, через сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші в майбутнє. Поет вірою і правдою служив своєму народові, стояв на сторожі його інтересів:

…Возвеличу Малих отих рабів німих, Я на сторожі коло їх Поставлю слово.

Усе своє життя Кобзар мріяв про іншу долю України, зокрема, у своєму вірші “Ісаія. Глава 35”, поетичному переосмисленні псалмів біблійного пророка Ісаії, він малює нам, читачам, картину майбутнього, можливо, майбутнього нашої України:

Оживуть степи, озера, І не верстовії, А вольнії,


широкії Скрізь шляхи святії Простеляться…

Сам Ісаія був одним із так званих пророків – релігійних проповідників, які в своїх промовах торкалися широкого кола не лише культових, а й соціальних та морально-етичних проблем. Отже, Т. Шевченко, переосмислюючи погляди Ісаії на майбутнє, малює картину світлу і чисту, уявляє країну, в якій не буде поневолення, національного гноблення, знущання над людьми. На мою думку, в образі цієї країни вгадується майбутня Україна. Дещо чіткішу, наближену до українського життя картину зображує поет у вірші “І виріс я на чужині…”:

Між горами старий Дніпро, Неначе в молоці дитина, Красується, любується На всю Україну. А понад ним зеленіють Широкії села, А у селах у веселих І люди веселі, Воно б може так і сталось, Якби не осталось Сліду панського в Україні.

Чудові картини рідної природи малює Т. Шевченко у своїх віршах:

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть…

В ідилічному серпанку з’являється в уяві поета коханий рідний край:

Село і сонце одпочине. Село на нашій Україні…

Мрію в краще майбутнє рідної країни, у звільнення від будь-якої залежності втілює він у рядках свого послання “І мертвим, і живим…”:

Ø І забудеться срамотня Давняя година, Ø І оживе добра слава, Слава України. Ø І світ ясний, невечірній Тихо засіяє…

Сьогодні, на початку двадцять першого століття, коли Україна виборола очікувану незалежність, стала вільною, ми маємо можливість спостерігати, як втілюються в життя слова і мрії Кобзаря:

Ø…Іменем Христовим Возобновим наш тихий рай.

Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно переходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім’я волі і свободи він жертвував усім – шматком важко заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям. В ім’я незалежності єднався і збройно ставав на захист своєї землі від численних поневолювачів. Але до цього моменту – моменту утворення держави – Україна йшла дуже важким і довгим шляхом. І, може, якби не її співці-кобзарі, лірники, поети,- не стала б Вітчизна незалежною, не мала б своєї назви – Україна. Адже за царських часів вона була Малоросією. І перший, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її, оплакав і омріяв, був Великий Тарас. Він пробудив народ від сну, підняв його на боротьбу за волю, за гідність, за право бути державним народом. Шевченко, не маючи власної сім’ї, уявляв майбутню Україну як велику сім’ю народів, про що написав у “Заповіті” своїм нащадкам:

І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути…

Сьогодні ми згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі.

Україна, свята Україна – головний образ Шевченкової лірики. Тому поетові…не однаково… Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Україна у творчості великого Кобзаря – це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі. Шевченка турбувало те, що українці відрікаються від батьківщини, нехтуючи своєю мовою, культурою. Він прагне залучити український народ до глибокого вивчення своєї історії: …та й спитайте Тоді себе: що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті? Сьогодні ми вивчаємо своє минуле і пишаємось, що був у нас великий патріот і пророк, який побачив нову Україну. Про це у вірші “Ісаія. Глава 35” говориться так:

…Бог судить, визволяє Довготерпеливих… …убогих. І воздає Злодіям за злая.

Отже, народ, який так багато терпів, скеровується Богом до нового шляху. На ньому не буде убогих і злидарів, а будуть нові люди нової землі. Шевченко мріяв про велику Україну. Її велич вбачав у величі краси, неповторності, у величі одухотвореності, у величі пам’яті народної. Чи такою вона уявлялась Шевченкові, якою є зараз? Не нам судити. Та тільки в сучасному житті й у Шевченкових мріях є незаперечно спільне: ми зберегли пам’ять народну, ми зберегли мову. А мова – це генетичний код майбутнього нації, освячений високою духовністю:

Боже великий, єдиний! Нам Україну храни! Волі і світла промінням Ти її осіни… (О. Кониський)



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мрії Тараса Шевченка про майбутне України

Categories: Шкільні твори

Links