Мої улюблений поет срібного століття (М. Цветаева)


Життя посилає деяким поетам таку долю, що з перших же кроків сознательного буття ставить їх у самі благоприятние умови для розвитку природного такра. Такий (яркою й трагічної) була доля Марини Цветаевой, значного поета первиття половини XX століття. Усе в її особистості й творчості (для неї ця нерозривна єдність) різко виходило із загального кола традиційних подань, панующих літературних смаків. У цьому була й сила, і самобутність її поетичного слова.

З жагучою переконаністю проголошенийний нею в ранній юності життєвий принцип бути тільки самої собою, ні в чому не завимережа ні від часу, ні від середовища, обернувся надалі нерозв’язними противоречиями трагічної особистої долі. Моя улюблена поетеса М. Цветаева народилась у Москві 26 вересня 1892 року: Красною кистю Горобина запалилася. Падали листи. Я народилася. Горобина стала символом долі, складної й гіркої.

Через все життя пронесла Цветаева свою любов до Москви, рідній домівці. Вона успадкувала від матері заколотну натуру, тому так яскраві й шалені її добутку про Пугачова, вірші про Батьківщину. Її поезія ввійшла в культурний побут, сделалась невід’ємною частиною нашої парфумівний життя. Скільки цветаевских рядків, недавно ще невідомих і, здавалося б, навсегтак згаслих, миттєво стали крилатими!

Вірші були для Цветаевой майже єдинийним засобом самовираження. Вона поверяла їм усе:


По тобі тужить наша залу, Ти в тіні її видал ледь. По тобі тужать ті слова, Що в тіні тобі я не сказала.

Слід зазначити, що слава прийшла до неї миттєво. Якщо Ахматову порівнювали із Сапфо, то Цветаева була Никой Самофракийской. Уже в 1912 році виходить її збірник віршів “Чарівний ліхтар”. Характерне звертання до читача, яким він откривался: Милий читач!

Сміючись як дитина, Весело зустрінь мій чарівний ліхтар. Щирий сміх твій – так буде він дзвінок И беззвітний, як встарь. В “Чарівному ліхтарі” Цветаевой ми видим замальовки сімейного побуту; воспоминания милих серцю людях: мамі, сестрі, знакомих; є пейзажі Москви й Таруси: У небі – вечір, у небі – хмаринки, У синьому сутінку-бульвар.

Наша дівчинка утомилася, Посміхатися перестала. Тримають маленькі ручки Синя куля. У цій книзі вперше зустрічається в Марини Цветаевой звертання до теми любові. “Багато нинішніх зібрань творів Цветаевой відкриваются віршем “Моїм віршам, написаним так рано…

” Створене в 1913 році, У пору юності, воно стало програмним і пророческим: Моїм віршам, написаним так рано, Що й не знала я, що я – поет, Що Зірвався, як бризи з фонтана, Як іскри з ракет, Що Ворвались, як маленькі чорти, У святилище, де сон і фіміам… Моїм віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга. Трагедія Цветаевой почалася з перших же її кроків у літературі. Те була трагедія одиночества й невизнаності. Прекрасними були цветаевские вірша “Остання встреча”, “Грудень і січень”, “Епілог”, “Підсумок дня”.

В 1913-1915 роки Цветаева створює свої “Юнацькі вірші”, які ніколи не издавалися. Зараз більшість добутків надрукована, але вірші розсипані по різних збірниках. Необхідно сказати, що “Юнаковіские вірші” повні життєлюбства й міцне моральне здоров’я. У них багато сонця, повітря, моря і юного щастя. Що стосується революції 1917 року, те її розуміння було складним, суперечливим. Кров, що проливається в громадянській війні, відштовхнула Цветаеву від її: Білий був – червоним став: Кров почервонила.

Червоним був – білий став: Смерть перемогла. Це був плач, лемент душі поетеси. В 1922 году вийшла її книга “Версти”, що складає зі стихов, написаних в 1916 році. У збірнику оспіване місто на Неві, у віршах багато простору, доріг, вітри, що швидко біжать хмар і сонця, місячних ночей. В “Верстах” є цілий цикл віршів, посвященних Блоку.

Він для Цветаевой – “лицар без докору”. У тому ж році Марина переїжджає в Берлин, там вона за два з половиною місяця написала біля тридцяти віршів. В алеябре 1925 року Цветаева вже в Парижу, де прожила 14 років.

У Франції вона пише свою “Поему Сходів” – одне із самих гострих антибуржуазних добутків. Можна із упевненістю сказати, що “Поема Лестници” – вершина епічної творчості поетесси в паризький період. В 1939 році Цветаева вертається в Росію, тому що вона добре розуміла, що знайде тільки тут щирих шанувальників її величезного таланта. Але на батьківщині її очікували вбогість і забуття, арештовані її дочка й чоловік, которих вона ніжно любила. Одним з останніх добутків Цветаевиття був вірш “Не вмреш, народ”, що гідно завершило її творчий шлях.

Воно звучить як проклін фашизму, прославляет безсмертя народів, що борються за свою незалежність. Поезія Цветаевой необхідна многим у наші дні. Нарешті-Те й назавжди знайшла вона читача – величезного, як океан: народного читача, якого при житті їй так не вистачало.

У загальній історії вітчизняної поезії Марина Цветаева завжди буде займати особої, гідне місце. Справжнє новаторсту її поетичному мовленні було природним втіленням у слові бентежного, вічно шукаючої істини, неспокійного духу



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мої улюблений поет срібного століття (М. Цветаева)

Categories: Твори на вільні теми

Links