Мої улюблені герої у романі Л. М. Толстого “Війна і мир” (Андрій Болконський)
Л. М. Толстой є великим художником-реалістом. З під його пера вийшла нова форма історичного роману: роман-епопея. У цьому романі поряд з історичними подіями, показаний побут поміщицької Росії та світ аристократичного суспільства, описані різні шари дворянства. Представниками передового, мислячого дворянства є Андрій Болконський і П’єр Безухов, до яких письменник ставиться з великою симпатією. Уперше Толстой знайомить нас із Андрієм Болконським у салоні Ганни Павлівни Шерер, фрейліни імператриці. Описуючи зовнішність князя, письменник
Його батько – сподвижник Суворова, символ епохи XVIII століття. Саме батько навчив князя Болконського цінувати в людях такі людські якості, як честь і вірність. Відправляючи сина на війну (1805- 1807 років), старий князь говорить йому на прощання: “Пам’ятай одне, князь Андрій, коли тебе вб’ють, мені, старому, боляче буде, а коли довідаюся, що повів не як син Болконського, мені соромно буде”. Андрій Болконський
Далеко не випадково, що Наташа Ростова залишиться для Андрія всього лише нареченою, а для П’єра стає дружиною. У розмові з П’єром напередодні Бородінського бою князь Андрій глибоко усвідомлює народний характер війни. Він говорить П’єру про те, що успіх бою “ніколи не залежав і не буде залежати ні від позиції, ні від озброєння, ні навіть від числа; а найменше від позиції”. І відповідає П’єру на його питання (“від чого ж?”): “Від того почуття, що є в мені, в ньому, – він указав на Тимохіна, – у кожному солдаті”. Однак стати такими, як вони, поріднитися душею із простими солдатами князеві Андрієві не призначено. У фатальну хвилину смертельного поранення князь Андрій відчуває останній, жагучий і болісний порив до життя земної: “зовсім новим заздрим поглядом” він дивиться на “траву і полинь”. І потім, вже на носилках, його думки про те, що йому шкода розставатися з життям, щось було в цьому житті, чого він не розумів… Глибоко символічно, що під Аустерліцем князеві відкрилося усунуте від суєти мирської блакитне, високе небо, а під Бородіном – близька, але що не дається йому в руки земля. У свідомості вмираючого князя Андрія небо і земля, смерть і життя борються один з одним. Ця боротьба проявляється у двох формах любові: одна – земна, любов до Наташі, а інша – ідеальна, любов до всіх людей. І як тільки любов до всіх людей проникає в нього, князь Андрій відчуває відчуженість від життя, звільнення і видалення від нього. Любити всіх – значить не жити земним життям, значить вмерти.
Земля, до якої жагуче потягнувся князь Андрій, так і не далася в його руки, спливла, залишивши в його душі почуття тривожного здивування, нерозгаданої таємниці. Восторжествувало величне, усунуте від мирських хвилювань небо, а слідом за ним наступила смерть. Князь Андрій вмер не тільки від рани. Його смерть пов’язана з особливостями характеру і положення у світі людей. Його понадили, покликали до себе, але вислизнули, залишившись недосяжними, ті духовні цінності, які зробили доленосним 1812 рік.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)