Мої роздуми над твором Р. М. Рильке “Пісня про Правду”

В “Пісні про Правду” Рильке переносить нас у давню давнину в тихі самотні степи, які звуться Україна, коли там господарювали поляки. Вони були жорстокими володарями. У цих жорстоких людей у руках були наші церковні ключі, які видавалися за певну окрему платню. Люди були истощенни тільки фізично, а й духовно.

Ми бачимо Київ тих часів. Автор “Пісні про Правду” називає Київ святим містом. Саме це велике місто знищувалося пожежами, а в степах під Києвом жили талановиті люди, які не знали, що діється за міськими вежами. Але й там люди страждали від жорстокості правителів. Ця жорстокість переносилася на батьківське відношення. Може, його зм’якшували стародавні ікони. Автор говорить, що ці стародавні ікони – “немов верстові камені, і відблиск лампадки пробивається крізь їхній оклад, немов заблудла дитина крізь зоряну ніч. Ці ікони – начебто опора, начебто знак на шляху, і ніякий будинок не коштує без них”.

Потреба в іконах росла. Братися за їхнє створення означало наближатися до Бога. Це розумів і Петро Якимович – швець за фахом. Він теж брався писати ікони, але основну роботу не кидав, а коли стомлювався від її, займався малюванням ікон. Намагався залучити писати ікони й Олексія, сина свого. Це був хлопчик, що майже нічого не зробив у житті. Олексій вирішив намалювати Пресвяту Богородицю, проте, спроба його не вдалася. Річ вийшла

настільки гріховна, що Петро поквапився замалювати ушкоджену дошку образом святого Дмитра, якого він по невідомих причинах почитав більше всіх святих. Проте, цей випадок з іконою не наставив Олексія на шлях до Бог. Якось увечері на початку літа, коли сім’я вечеряла, на порозі їхнього будинку з’явився сліпий кобзар. Це був один з тих кобзарів, що ходив зі своєї двенадцатиструнной бандурою по селах і співав про велику славу козаків. Цього разу сліпий кобзар запік ” пісню й проспівав її тричі”. Це була пісня про Правду. І починалася вона так:

Немає у світі Правди, не знайти, немає…

Бандурист Співав натхненно, слова так і западали в душу. Несправедливість перемагала у світі. У заклику до боротьби за Правду бандурист знаходив такі слова, які були знайомі слухачів:

Правда, мати рідна, орлиця крилата, Де ж той син, що прийде тебе відшукати?..

Не тільки люди перебували під гнобленням, а й Правда страждала від гонінь. Кобзар закінчив пісню словами, у яких говорилося: борцям за Правду в допомогу Бог великий, “і вкаже, єдину, праведну дорогу”. Отже, дорога до Бога була відкрита всім чесним людям землі української. Пісня про Правду надихнула Олексія на боротьбу. Він взяв рушницю й вийшов з будинку. Одержав материнське благословення. Без сумнівів, що Олексій, як і інші патріоти, вийшов на праведний шлях, а рятуйте! став сам Господь


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Мої роздуми над твором Р. М. Рильке “Пісня про Правду”

Categories: Нові твори

Links