Мої роздуми над повiстю “Земля” Ольги Кобилянської

Ольга Кобилянська була однією з тих письменників, що шукають нового шляху в літературі. Письменниця принесла українській літературі нові теми і нові інтерпретації старих, здавалось би, давно розроблених тем. Це вона першою піднесла свій голос на захист права жінки бути людиною, відчувати свою людську гідність, намагатися знайти свій шлях у житті. Але ми говоритимемо про повість О. Кобилянської “Земля”, про нове розв’язання нею уже відомої українській літературі теми. Цей твір був високо оцінений І. Франком і В. Стефаником і став справжньою

перлиною нашої класичної літератури.
У центрі повісті – родина Івоніки Федорчука, типового селянина, працелюбного, дбайливого. І дружина його, Марійка, так само, як і він, усе своє життя віддає землі. Тому й майбутнє своїх дітей, особливо Михайла, вони бачать у селянській праці, у піднесенні свого господарства. Батьки мріють одружити старшого сина з Парасинкою, щоб поєднати двох працьовитих молодих людей, а заодно й родинні поля. Отже, ми бачимо, що вся логіка їхнього життя вимірюється землею, ставленням до неї, потребами її. їхнє життя підкорене загальному ритму хліборобського року, і будь-який вихід
з цього ритму сприймається як трагедія.
Вартість людини, ціна її людської особистості теж вимірюється для Федорчуків, та й не тільки для них, а й загалом для селян, ставленням до землі, до хліборобської праці. Тому в родині так по різному сприймаються сини – старший Михайло та молодший Сава.
Усе краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син, через образ якого письменниця всебічно розкриває глибину людського характеру. Особливо яскраво передане ставлення Михайла до землі, яка є сенсом його існування. Любов Михайла до землі дещо інша, ніж у його брата. Він не мислить себе відірваним від щоденної селянської праці, працює з насолодою. Здається, що він цілком закутий у цьому своєму щоденному існуванні, закутий у ритм засівів-жатв. Однак саме вдумлива вільна праця творить вільну душу, здатну на справжнє почуття, здатну самостійно мислити й діяти. Покохавши бідну дівчину Анну, Михайло готовий зректися навіть спадкової землі і податися в місто з коханою, якщо батьки не дадуть їм благословення. Цей момент значно розширює розуміння образу Михайла, надаючи йому ще більшої глибини і порушуючи ще одну проблему – проблему життєвого вибору у зв’язку, із землею. Земля нестає для Михайла єдиною метою, не закриває усього обширу людського життя, не позбавляє людяності.
Зовсім інакше вимальовується характер Сави. Щось хиже проглядає в усіх його думках, словах, вчинках. І ще задовго до трагічної події – центральної події повісті – читач відчуває тривожне напруження. Бо недарма ж Саву так притягає вбивство лише заради самого вбивства. Очевидно, що молодший син Федорчуків вдається до злочину не випадково. Так, ми дізнаємося, що він “любив стріляти птахів… часом і зовсім без наміру”.
Що ж штовхає Саву на братовбивство? Очевидно, бажання заволодіти землею. Сава не успадкував від батька нахилу до господарювання, працьовитості. Зовсім не цікавиться він справами хазяйства, люблячи погуляти й порозважатися. Однак Рахіра, кохана Сави, запевняє парубка, що без землі не може бути їхнього щастя: “Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?”. І так старший брат стає на заваді молодшому. Крім того, Сава із зневагою ставиться до м’якосердого Михайла, та й взагалі ні до кого, крім Рахіри, не відчуває він любові й поваги. Не звик хлопець і вибирати шляхів до своєї мети. Так і вбиває він брата підступно, у спину. Шматок землі переважує цінність людського життя, заступає Саві весь світ і врешті робить його нещасним, хоча мав би привести до щастя, радості.
Парадоксально, що закоханий в землю Михайло відмовляється від неї заради любові, а байдужий до селянської праці Сава вбиває заради землі брата. Після смерті Михайла для всіх членів родини наступає своєрідна переоцінка цінностей. Івоніка, наприклад, розуміє, що залежав весь вік від землі, що діти його стали рабами його пристрасті. Земля, яка приносила достаток, давала хліб, запахла тепер кров’ю. Це було протиприродно, але сталося так з волі людини, яка ніколи не буде мати спокою. Мертвий Михайло доводить, що людське життя має цінність саме по собі. Тому і його кохана, Анна, попри все прагне відірватися від землі, яка відібрала у неї найдорожче.
Глибокий психологізм і драматична напруженість твору, лірична схвильованість, якою проникнутий кожен рядок повісті, роблять її надзвичайно емоційно вражаючою, підносячи не просто проблеми праці селянина на землі, а й проблеми загального сенсу людського існування, людських взаємин, життєвих цінностей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Мої роздуми над повiстю “Земля” Ольги Кобилянської