Мої роздуми над піснею А. Малишка “Вчителька”

Школа і перша вчителька – це найдорожче з нашого дитинства, те, що людина проносить через життя. Я з глибокою вдячністю згадую свою першу вчительку Ніну Іванівну. Адже колись вона, усміхнена, з барвистими квітами в руках, повела нас до країни знань. Із надзвичайним терпінням вчила не тільки читати й писати, а й любити працю, шанувати батьків, бути чуйними й чесними. Мабуть, тому так багато книг, оповідань, віршів, пісень присвячено вчителям. Андрій Малишко теж обрав темою однієї зі своїх пісень розповідь про першого друга. Це пісня “Вчителька”.

Поет з любов’ю і ніжністю змальовує образ вчительки. Вчителька – невтомна трудівниця і тоді, коли зацвітають сади і коли “летять-летять в небі журавлі”.
Це вона відкриває світ прекрасного дітям, вчить рідній мові. її життя ніби відлічується шкільними дзвониками – останнім і першим. А між ними невтомна праця: На столі лежать зошитки малі, І роботи час проганяє втому.
Багато дітей вчила вона. Розлетілися випускники по світу. Скільки підросло й полетіло нас В молодій весні, в колосистім полі. А на неї вже знову чекають інші діти. Це повторюється з року в рік. Багато горя пережила ця жінка.
У роки війни втратила двох синів:
В партизанську ніч посивіла ти, Як в тяжкий мороз Непожата нива. Але навіть таке страшне горе не погасило в ній любов до світу, до дітей. Адже кожен учень, що пішов від шкільного порога у велике життя, залишив їй свою частку радощів і тривог, а в дорогу взяв її мрії та сподівання.
І звучить над світом пісня А. Малишка, відгукується у наших серцях: Вчителько моя, зоре світова!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Мої роздуми над піснею А. Малишка “Вчителька”