Мої міркування про творчість Чехова

Він міг стати знаменитим лікарем, але не став. З медициною роману не вийшло. Юрист теж з нього не вийшов. У роздум і безгрішшя він почав писати про те, що зауважував або чув, і поміщати в “Листках” і ілюстрованих журнальчиках. Так став літератором. А публіка, поважна публіка полюбила “Антошу Чехон-Ті” – парубка в пенсне, зовсім звичайного зовні. За що? Чехів звів у ранг мистецтва зображення повсякденного життя. Всі його ранні Твори – про, м’яко говорячи, не героїчних особистостях, і що характерно, навіть обсяг оповідань – маленький.

Яка протилежність романістам Толстому або Гончарову! А. Чехов довів звичайне оповідання про звичайну подію до повної досконалості. А далі, як у всякого віртуоза, як у Паганини або Ріхтера, у Чехова треба новий зліт – “Степ”, “Три сестри”, ” Вишневий сад “, “Дядько Ваня”.

Це втомлений полудень життя. Його малював Чехов з гіркою усмішкою. Чехів не був би Чеховим, не був би великим письменником, не був би інтелігентною російською людиною, якби до простодушної й доброї естетики зрілого періоду не домісилося його відношення до життя, що прощає, з усмішкою, що любить, але з гіркотою.

От лейтмотив і “Дядька Вані”, і “Сестер”, і “Вишневого саду”: “Що ж отут поважати? Звичайно, все плохо… І всім жахливо нудно”.

Пушкін, Толстой, Достоєвський, Гончарів, навіть Салтиков-Щедрін – виліплені природою або Богом крупно й сильно й у Творчості, і в особах. Чехів створений іншим способом. Ця тиха витончена людина немов накреслена тонкою голкою, з надзвичайною шляхетністю всіх ліній. У Чехові Росія полюбила себе

“Усе в нього вийшло як у всіх росіян, – зауважує Василь Розанов із приводу Чехова, – учився одному, а став робити інше; звичайно, не дожив до повного років. Хто в нас доживає? Гнізда не мав, був мандрівний. Ні звуку різкого, ні думки великий…* А от слухаєш і слухаєш, і забуваєш, що дощ іде, що так нерозумно всі, і не те що миришся з дурним, – цього ні, – але в безмірно дурну й дощову епоху знаходиш сили як-небудь переіснувати її, перетягтися по ній”. У цьому складається щира мудрість Чехова: у героїчну епоху треба жити героїчно, а в негероїчну епоху все-таки не розбивати об стіну голову. Цю думку про життя він вселяє нам

Хочеться згадати епізод його взаємин з Максимом Горьким. Написавши знамениту п’єсу, Горький із властивим йому пролетарською простодушністю назвав її “На дні життя”. Чехову в п’єсі сподобалося всі, крім заголовка, і він порадив Горькому змінити його. Так виник образ-символ, знак, що вбрав у себе, немов губка, значну частину типових рис тодішньої реальності

У цьому весь Чехов, у смутній незавершеності, у тім, як він переживає й почуває, як дивиться й що бачить


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Мої міркування про творчість Чехова