Моє відношення до Євгенія Онєгіна

Дія роману “Євгеній Онєгін” розвивається в 1819- 1825 роки. Саме в цей час, насичений більшими політичними подіями в історії Росії і Європи, зложився тип людини, подібного до героя роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Характер головного героя Пушкін взяв з життя, узагальнивши риси, типові для цілого покоління молодих людей. Це люди, забезпечені працею кріпаків, що одержали безладне виховання й утворення. Але, на відміну від більшості представників панівного класу, ці молоді люди – більше розумні, чуйні й шляхетні – випробовували незадоволеність і невдоволення собою. Вони різко виділялися, здавалися в суспільстві якимись дивними, але самі продовжували вести порожнє світське життя, добре розуміючи її беззмістовність і не випробовуючи нічого, крім нудьги й щиросердечних страждань. Головний герой роману – молодий поміщик Євгеній Онєгін. Він показаний Пушкіним як людина з дуже складним і суперечливим характером.

Соціальний стан і виховання визначили основні риси характеру Онєгіна. Він син багатого пана, “спадкоємець всіх своїх рідних”. Йому не потрібно було працювати заради шматка хліба, “праця завзятий був Виховання, отримане Євгенієм, було саме кепське. Він ріс без матері. Батько, легковажний пан, чиновник, не обертав на сина ніякої уваги, доручивши його найманим гувернерам і гувернанткам. Вони майже нічому не вчили хлопчика,

ніяк не виховували його й тільки злегка сварили за витівки. Але одержавши саме поверхневе утворення, Онєгін, двічі намагався поповнити й розширити його. У всякому разі, зустрівшись із Ленським, що получили вище утворення в кращому університеті Німеччини, Онєгін міг сперечатися з ним по серйозним політичним, історичним і філософським питанням як рівний з рівним. У Петербурзі Онєгін веде порожню, безцільну й пусту життя. Зустрічі із друзями в ресторані, відвідування театру, бали, залицяння за жінками. Наука страсті ніжної була основним змістом його життя.

Як рано міг він лицемірити, Таїти надію, ревнувати, змусити вірити, Здаватися похмурим, знемагати.

Устав нудьгувати в Петербурзі, Онєгін їде нудьгувати в село. І тут життя його не відрізняється багатством подій: купання в ріці, прогулянки на коні й пішки, читання журналів, поцілунки кріпосних дівчин. Ніяких серйозних інтересів, ніякої роботи, Тільки на початку, приїхавши в село, Онєгін спробував почати господарювати, полегшив положення селян: “Ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив”. Але й це недовго займало його, та й зайнявся цим Онєгін тільки, від неробства. Не мудро, що з Онєгіна вийшов теперішній егоїст, що думає тільки про себе, про свої бажання й задоволення, що не вміє звертати увагу на почуття, інтереси й страждання людей, здатний з легкістю скривдити, образити, заподіяти горі людині, навіть не зауважуючи цього. Однак це не самовдоволений, закоханий у себе егоїст, а, як назвав Онєгіна В. Г. Бєлінський, “страждаючий егоїст”. Він розуміє, що основне джерело його туги – це відсутність діяльності, праці. Але гарні задатки його душі через виховання й життєву обстановку залишалися під спудом, не одержували розвитку. Онєгіна не задовольняло порожнє, беззмістовне життя. Нудьга опанувала ім. Але в нього не вистачило ні сили, ні бажання порвати із цим життям, воно продовжує так само пасивно й однаково ставитися до всім і до всього, крім власного спокою. Одержавши виклик на дуель, прекрасно розуміючи свою неправоту й безглуздість цього двобою, Онєгін все-таки приймає виклик і вбиває свого молодого друга Володимира Ленського.

Убивство Ленського перевернуло все життя Онєгіна. Він більше не в змозі залишатися жити в тих місцях, де все нагадувало про його страшний злочин, “Де закривавлена тінь йому була щодня”: И, змучений каяттями совісті, Онєгін метається по світлу. Він уже не може, як колись, проходити по життю, ігноруючи почуття й переживання людей, з якими зіштовхується. Тепер він може почувати й любити. Повернувшись після подорожі, Онєгін знову зустрічається з Тетяною. Небувалої сили любов спалахує в душі Євгенія. Сила його почуттів така, що він важко занедужує й ледве не вмирає від любові. Як далекий цей глибоко переживає своя любов людини від Онєгіна з перших розділів роману! Як сильно позначилися випробувані їм щиросердечні потрясіння! І тут Онєгін терпить остаточний крах своїх надій на особисте щастя, але любовна катастрофа повинна воскресити душу його для нового страждання, “більше згідного з людським достоїнством”.

Моє відношення до Онєгіна суперечливо і міняється в міру розвитку сюжету. Онєгін – егоїст, що нудьгує в перших розділах роману, симпатії, зрозуміло, викликати не може. А Онєгін, що читає мораль закоханій Тетяні, викликає обурення. Як легко він може заподіяти зло людям просто так, від нудьги. І як легко він здатний відняти життя в іншої людини, побоюючись мнимого осуду суспільства, що чужо йому. Хіба в цих сценах Онєгін здатний викликати співчуття? Але, у міру того, як у душі Онєгіна відбувається відновлення, моє відношення до нього міняється. Мені вже жаль його, жаль як людини, по суті своєї шляхетного. Катастрофа всіх його надій, його особисте нещастя – справедливі, це розплата за всю його безцільно прожите життя. Бути може, це приведе його на правильний шлях, шлях боротьби за щастя народу? Для Пушкіна критерій цінності людини полягає, по-перше, у прагненні до волі, особистої й суспільної; по-друге, у прагненні до творчості, сприйнятливості поезії, мистецтва (непереборна пристрасть творити завжди була для Пушкіна позитивною ознакою); по-третє, любов – як краса духу.

Воля, творчість, любов – три стихії духу, прекрасні в людині, три страсті, що роблять його істотою воістину шляхетним, три сфери активності, що наповнюють життя значенням і змістом.

Всі вони могли бути доступні Онєгіну, але всі вони заглушені в ньому його оточенням, вихованням, умовами життя. Онєгін далекий високої пристрасті волі, як і страсті творчості, поезії, нездатний він до піднесеної любові. Це не провина, а лихо Онєгіна. Провина Онєгіна – мимовільна, трагічна. Провина Онєгіна є провина світла. Провина на суспільстві, що так несправедливо влаштовано. Євгеній Онєгін не знайшов свого місця в житті. Він відірвався від світського суспільства, але не примкнув ні д якому іншого. “Світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки охолоділа до марних страстей і дріб’язкових розваг… Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Озлоблений розум є теж ознака вищої натури… але сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту”,. – писав про Онєгіна В. Г. Бєлінський.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Моє відношення до Євгенія Онєгіна

Categories: Шкільні твори

Links