Моє ставлення до вчикну батьків Катерини

Твір за поемою Т. Шевченка “Катерина”. Сюжет поеми “Катерина” – це трагічна Історія дівчини, що повірила словам спокусника-офіцера, який покинув і її, і сина. Єдиним і справжнім джерелом було саме життя. У газетах середини XIX століття писалося про самогубство дівчат-кріпачок, зведених панами та офіцерами. Шевченкові якось сказали: Навряд чи правдоподібний той факт у “Катерині”, що ніби батько й мати прогнали Катерину”. Але поет стверджував, що такі випадки були частими у сім’ях кріпаків, де доньки народжували байстрюків.

У

ХІХ столітті важко засуджувати чи виправдовувати батьків Катерини, адже в наш час народження позашлюбної дитини, громадянські шлюби стали нормою, а не винятком. Але в середині XIX століття жінки-покритки були предметом людських насмішок. Вони навіть цілим життям не могли спокутувати гріхи молодості. Людська пам’ять була довгою і переслідувала їхніх дітей, онуків і навіть правнуків, коли через десятиліття могли комусь закинути: “Твоя баба – покритка!” в цьому був якийсь глибокий зміст. Кожна людина має право знати своє коріння, пишатися своїми пращурами, брати їхнє життя за приклад. Байстрюки
такого права не мали, як не могли отримати спадщину чи якусь підтримку у житті.

У ті далекі часи добре ім’я окремої людини і всієї родини мало величезне значення. Не витримавши переслідувань громадської думки, батьки Катерини стали немов чужими своїй доньці. Вони пригнічені горем, якого не чекали, адже змалечку вчили доньку шанувати себе. Та Катерина покохала офіцера, “як знало серденько”. Вона вірила кожному його слову, вірила обіцянкам не забути, повернутися. Дівчині важко було змиритися зі зрадою, адже в Україні слова “честь”, “совість” з давніх-давен були святими не тільки для жінок, а в першу чергу для чоловіків. Українські дівчата не сиділи в теремах, чекаючи на сватів. Вони вільно спілкувалися із хлопцями, ходили на гулянки, щоб там знайти собі пару. І якщо хлопець обіцяв одружитися, то його слову можна було вірити, адже і він ніс відповідальність за стосунки і наслідки. Розбещеним, брехливим чоловікам не було віри, і слава про таких йшла селом попереду них.

З Катериною сталося велике горе. Дарма вона виглядала свого коханого, дарма мріяла про щастя і родинний затишок. Пліткували про неї сусідки по селу, приписували їй те, чого й не було. Але ж батьки – не сусіди, не чужі люди. Вони мали б пожаліти свою єдину дитину, захистити її. Вони ж знали, що не знайде Катерина свекрухи у чужому краю, загине, блукаючи дорогами з малим дитям на руках. Але думка сусідів стала для них важливішою за життя доньки й онука: батько й мати вигнали Катрю з дому. Цей учинок – не данина моральності, це був злочин, продиктований не здоровим глуздом, а егоїзмом. Нехай загине донька з онуком, аби перестали пліткувати сусідки, перестали тикати пальцем на матір-покритку та байстрюка, не кололи б очі старій матері відвертими насмішками і прихованою зневагою та недомовками.

Батьки Катрі вчинили так, піклуючись передусім про свій душевний стан. А мені здається, що вони мали б забути свою гордість, не звертати уваги на думку чужих людей і допомогти єдиній дочці пережити те горе, що звалилося на неї. Мабуть, вони ніколи б не мали доброго зятя, який опікувався б ними в старості, їхня Катря ніколи б не пишалася красою і розумом свого сина, але і донька, і онук були б живі. Малий Івась міг би пишатися якщо не добрим ім’ям батька-матері, то хоча б своїми дідом і бабою. І вже точно не водив би старців по селах. Часто люди приймали у свій дім чужих дітей, давали їм ім’я, забезпечували їхнє Майбутнє, не знаючи, ким були батьки знайди.

Тарас Шевченко у поемі “Катерина” не засуджує поведінки своєї героїні, тільки застерігає інших, як батько повчає:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Не засуджує поет і вчинок батьків, адже, добре знаючи сільське життя, розуміє, що моральні звичаї тогочасного села були непорушними, і годі було й думати про якесь поблажливе ставлення до тих, хто їх зневажав. Шевченко тільки окремими рядочками передає внутрішній стан батьків:

Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні…

У такій складній життєвій ситуації винні всі: Катря, яка не подумала про себе і батьків; офіцер, що збезчестив дівчину; батьки, які не вберегли свою єдину дитину; чужі люди, які не виявили хоча б краплини співчуття. А через помилки дорослих усе життя буде страждати і поневірятися одна-єдина невинна людина – Івась, син Катерини.

Зараз, мабуть, важко давати оцінку діям героїв, які жили в XIX столітті, але ж гуманне ставлення до людей було і залишається актуальним в усі часи. А тому я не розумію вчинку батьків Катерини і засуджую їх за те, що вони не вберегли своє дитя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Моє ставлення до вчикну батьків Катерини