“Моє серце й душа в надпориві…” (Роздуми про поезії Поля Верлена)

І. Поль Верлен – один із представників поетів-символістів. (Яким він був, “ко­роль поетів”? Невисокий на зріст, з кудлатою бородою, з вусами, що обвисли, вилицюватий, з монгольською проріззю очей, він мало нагадував француза, “європейця”. І все в нього було не так, як мало бути у людини респектабель­ної: пиячив, сварився, стріляв у кращого друга, якого любив до нестями, два роки провів у в’язниці, писав такі вірші, що молодь кінця вісімдесятих зако­халася в нього, була у захваті від його поезій, проголосила Верлена “королем поетів”

і своїм керманичем і метром. А Поль Верлен до того часу вже був у ми­нулому, зламаний життям, отруєний “зеленим змієм”. Була жага до творчості, мрія писати справжні вірші, але задоволення від віршів вже не було.)

ІІ. “Уві сні я мрію про вірші…”

1. Музика у слові – найголовніша вимога Верлена. (Програмна поезія Поля

Верлена – “Поетичне мистецтво”. Він одразу чітко формулює тему бесіди з читачем: “Найперше – музика у слові!” За допомогою художніх засо­бів – епітетів, метафор, уособлень – поет пояснює читачеві, якими мають. бути вірші, щоб хвилювали, відкривали надзвичайний

світ, який бачить сам поет. Основна думка втілена у двох останніх строфах.)

2. Світ почуттів ліричного героя. (Слова, ніби нотні знаки, які роблять музич­

Ною думку поета. Для його ліричного героя найголовніше – злиття з при­родою. Тільки і в цьому стані не кидає його самотність. Герой прислухається до шуму дощу, і відчуває в цьому шумі болісну насоло­ду – щось рідне у звуках, але його осиротіле серце нікому зігріти, ніхто його тугу не згасить. Скінчиться дощ – засяє сонце, а його душу охоплює тільки сум. У вірші “Так тихо серце плаче…” повторювання слів посилює тривогу, частки “не” і “ні” забирають останню надію на те, що ліричний герой зна­йде, нарешті, спокій, любов і ніжність. Останні рядки забирають надію:

Найтяжчий, певне, сум – Без гніву, без любові, Без ревнощів, без дум…

Співзвучний вірш “Із серця рветься плач…” Тут теж слова повторюються. Повторювання – наче рідня шуму морських хвиль. Голос моря начебто однаковий, але, з іншого боку, в шумі хвиль виявляється сила моря, його велич, незламність. Розумієш нескінченність життя, починаєш думати про Творця. Поет звертається до земної душі, яка незрівнянно мала у порів­нянні зі Всесвітом. Пронизливо звучать рядки про те, що втіху цій душі може принести інша така ж самотня душа. Це рядки про любов до людини, про те, як треба дорожити одне одним.)

3. “Ніде я втіхи не зайшов…” (Кожен вірш Верлена – щира сповідь, частка душі, яка страждає. Кожен вірш – це біль самотньої людини, це благан­ня про тепло і ніжність. Поезія Верлена біографічна. Все, що відчувала ця самотня людина, виливалося у сумну пісню. У Верлена немає радісних віршів, кожен із них – як останній подих. Вірш “Душа, душа моя страж­дала…” – своєрідна сповідь і самого поета, і ліричного героя. Найпрониз – ливіше звучать рядки: “Ніде я втіхи не знайшов…” Вірш багатий на клю­чові слова, мовні засоби, що допомагають визначити головну думку твору. Своєрідним продовженням теми, що прозвучала у попередніх віршах, є ряд­ки іншого вірша – “О сумна пустеля!..” Світ – пустеля. Тут все дихає холо­дом, над усім – загибель. Тут і “місяць конає”, і “зір нема”, тільки “хрипкі ворони”. Ліричний герой мимоволі думає про смерть – та що ж чекатимеш у пустелі, крім смерті? Хто допоможе? Метафори створюють настрій вірша.)

ІІІ Вплив поезії П. Верлена на творчість поетів пізнього періоду, зокрема творців Срібної доби. (І бельгійський великий поет Верхарн, і росіянин Брюсов по­чинали свою творчу діяльність з перекладів Верлена. Поети Срібної доби за­мислювалися над його віршами, продовжували розвивати теми, яких торкався “король поетів” Поль Верлен.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

“Моє серце й душа в надпориві…” (Роздуми про поезії Поля Верлена)